Пісні

Лиш промайне мій день,
мов чаплі крик короткий, –
мій стиглий плід впаде
у ночі океан,
і невідомо де
орбіти, мов обгортки,
одвернуть од людей
у невагомий стан
це

Печаль – це сумний чоловік,
а не жінка.
Це віник в кутку,
це вінок після року…
Це – не́ урожай,
а голодні обжинки.
Це висновки долі.
Це пізні уроки.

І треба

Довгі нігті з тонки́ми закінченнями,
елеґантно лаковані в червінь,
зранку – матові, вдень – освічені,
уночі, – ніби з пластику, мертві,
обплітають чоло, заповзають у вухо,
у

Пливу всім плином по Тобі,
де зупинилися два серця.
Поміж рожевих голубів,
між світлих душ і чорних вдів
Тепер не смійся і не сердься!

Тепер ми зернятко одне,
хай вітер

Вночі мене душить мавпа.
Від сорому в глупий час
згоріла двадцята лампа.
Однаковий резус у нас.

Залізного ліжка вольєра
алжирським пропахла піском.
Ми з нею зіграли

Серця твого кровоносні віти
вітер гойдає тирадовий.
Голос, посаджений низько-низько
не піддається сумніву
лише тому,
хто на тому
кінці

Сади будинків — цегляний едем,
де лагідно мовчать скульптурні звірі,
де ранні позивні тремтять в ефірі,—
ми їх на мову птаства покладем.

Поля дахів лежать, мов

Увечері, коли зійде горіння
зірок і ліхтарів, і наші очі
такі стають глибокі, аж пророчі,
а руки від утоми — мов коріння,
і в суєту життя, немов у кліті,
пірнаємо,— в освітлені

Агов, мої маленькі чортенята!
З-під свити я вас випущу на світ —
туди, де кров з любов’ю черленяться,
де пристрастей i пропастей сувій…
Я — ваш отець, тож будьте мені

Лічилка

Один,
Один,
Одинична —
До вікна летить
Синичка.

Та синичка
Лиш одна:
Дзінь, дзінь,
Дзінь
Біля вікна!

Один,
Один,
Одинична

Прибива малий хлопчина
До стовпця аж три жердини.
— Що це? Вгадуйте,— зове.
Відгадали? Буква Е!

Пісенька

— Ой дятлику-ковалику,
Пташино строката,
Твоя кузня на дереві,
А де ж твоя хата?
— Тут-таки!
Тут.

— Ой дятлику-ковалику,
Лісова

Дуже просять чоботи –
Чоботятка:
— Затанцюйте, хлопчики
Та дівчатка! —

Тож заграймо весело
Гопачок,
Хай танцює-стукає
Каблучок.

Гусенятко ще маленьке,
Дзьоб і лапки червоненькі.
Попливе саме від кладки –
В нього лапки, як лопатки:
– Га-га-га…

Вічно землю міряла,
Хліборобу вірила
Кроківка легка.
Натомилась кроками,
Стала в полі кроківка,
Наче буква А.

Агрус, агрус, Агрусина —
Як зелена Намистина.
Агрус

Із задертими носами
По снігу помчали
САНИ.
А як зміниш
А на И,
По снігу помчать
СИНИ.

На осоння змій повзе,
Вигнувсь він, як буква Зе.
Буква Зе — як цифра 3.
Щоб завчити, повтори!

Вихвалявся кавун
Край городу:
— Хто за мене кращий
На вроду?
Хто за мене кращий,
Кругліший?
Хто за мене в світі
Смачніший? —
І квасоля й огірки
Дивувались,
На

Гулі-гулі-гулі,
Такі очі, як моргулі.
Чинки-чинки-чинки,
Такі очі як мисчинки.
Чата-чата-чата,
Такі очі, як горнята.

Дві сестрички невеличкі
Одягли нові спіднички,
Узялись вони за руки
І гулять мерщій на луки.
Біжимо — не доженем
Не сестричок — букву еМ.