Петро Ребро

Не встигли відгриміть весільні дні,
Як запитала жінка:— Слухай, Сева,
Признайся, ти женився на мені
Тому, що в мене “Волга” татусева?

Захочеш — в Крим чи на Кавказ гайнеш,
Де

Всі на весіллі вволю веселились.
Один лиш Гнат з досади лікті гриз:
— Олена й Ігор вперше поженились,
А їм і холодильник, і сервіз!

Де ж справедливість? — трохи Гнат не плаче.

Помер… Шкода! Та нащо так тужити?
На жаль, він був не Пушкін, не Гомер.
Звичайно, він по смерті мріяв жити,
Та от біда —
ще за життя помер!

Ілько на вухо — шу-шу-шу:
— Дмитро про тебе, Грицю,
Верзе — їй-богу, не брешу —
Усяку небилицю.

— Хай, — одказав на теє Гриць, —
Мені, щоб, друже, знав ти,
Не страшно

Базар вирує. Все тут є —
Миски, труси, обценьки, чоботи.
А дід — корову продає:
Надумав він позбутись клопоту.

Стоїть, а на очах — сльоза:
Жаль розлучаться з худобиною.
Аж

Десь їздив наш Онисько цілий рік
(Не радий був відрядженню такому).
Та ось вернувсь, нарешті, чоловік —
Вірніш, на крилах прилетів додому.

Зустріла жінка гаряче його.
Він до

У вікно родильного будинку
Тарабанять жінка й чоловік:
— Гей, візьміть назад свою дитинку:
Ми вже розлучаємось навік!

Тут випивоха міцно-міцно спить.
Як бачте, на могилі пусто-голо,
Бо з нього випаровується спирт
І все живе
отруює навколо.

— Чи то правда, що ви, друже, в спортлото
Днями виграли карбованців аж сто?

— Суща правда! Тут таїтись ні к чому.
Тільки це було не днями — рік тому.

Та до того ж то не я був,

Шофер був, як кажуть, добряче під мухою —
І вийшла у нього з-під влади машина.
От лікар сердегу уважно вислухує
Й зітхає: — І знову горілочка винна.

Той очі розплющив, обуривсь:

Контроль у чайну залетів,
Де за буфетницю Марина.
— Не доливаєш, сто чортів?
Обважила громадянина?

Дорожче продаєш вино?
Горілку розвела водою?
Та чи ти знаєш, що

Я чую це, либонь, з колиски,
Та й ви не раз цей чули клич:
— Належить з тебе! Не затискуй! —
Або коротше: — Могорич!
Чи то ви гудзика купили,
Чи захистили ви диплом,
А вже

— Погляньте, як ми живемо…
— О, вам позаздрили б і графи!
Сервант, комбайн, торшер, трюмо,
І крісла, й пуфики, і шафи.

Скрізь — тюль, доріжки, килими.
А гарнітурчик!! А

“Кручусь я зранку, тільки встав
І взяв у руки кепку —
То косу Ївзі відклепав,
То Грицю вставив клепку.

Оскільки просять все одно
(Де дітись ковалеві?),
То приварив Оришці

Все лається: — Будь проклята, могила!
Як я спокійно тут лежати буду:
Лишилось дома піввідра чорнила
Й паперу першокласного —
півпуда!

Не орав, не сіяв і не жав,
А тепер благає бога з ями:
— Я і так усе життя лежав,
Дай хоч трохи
походить ногами!

Рікою ллються сльози у дружини:
Опівночі з’явився чоловік.
— І знову був у клятої Горпини,
Бодай би ти її не бачив вік!

— Це, звісно, факт, що я вернувся пізно, —
Їй чоловік

— Більш не прийду в театр оцей! —
В фойє обурювалась дама. —
Лише обдурюють людей:
В афіші пишуть крупно: “драма”.

Нікого тут ніхто не 6’є,
Ніхто не зраджує нікого.
Як на

Коли він рихтувавсь в останню путь,
То заспокоював: — Не плачте, люди,
В могилі, звісно, пива не дадуть,
Зате ж там, може,
й зошитів не буде!

Новенький наш підручний, хлопець Марко,
Зробив лише до печі перший крок.
— Еге, та тут, — говорить, — вельми жарко! —
І непомітно шасть у холодок.

А потім він на зборах