Петро Карманський

Читаю в книзі твого серця вперто,
І раз у раз питаюсь: хто ти? хто ти?
Бо хоч багато в книзі цій затерто,
Яка в ній прірва тихої скорботи!

Так все стоїш мені перед очима,
Як

Ще раз піти на рідне поле,
Бодай на межу доповзти.
І поки б’ється серце кволе,
На наші глянути хрести!

Почути реквієм трембіти,
Яка ховає долю гір,
І над могилами

Як побачиш сліпця, що край шляху пристав
І тривожно шукає дороги,
Приступи, розпитай і на путь його справ,
Роз’ясни йому хвилі тривоги.

Глянь — це я. Морщина поорала

Як цвіт троянди, повен аромату,
Люблю тебе і радуюсь тобою.
І як тебе, кохана, не кохати,
Коли в тобі усе цвіте весною.

Мені байдуже, що у серці твому
Для мене місця