Павло Глазовий

Притягли дружки Пилипа ввечері із бані.
Жінка плаче: — Безсоромні! Ви ж у дошку п’яні.—
А Пилип їй: — Що там пив я? Випив зовсім мало.
Оце стільки — на півпальця, дна не закривало.

Під ларьочком Гнат, Антон
І Омелько з ними
П’ють зелений самогон
Банками скляними.
Мимо них пройшов індус
В білому береті,
Що навчається у нас
В університеті.

У неділю ми на цвинтар
З сусідом ходили.
Як у нас навчились гарно
Оформлять могили!
Там граніт з лабрадоритом,
Постаменти різні,
Барельєфи мармурові,
Огради залізні.

Генерал зайшов на кухню:
Як, мовляв, там справи?
Які, мовляв, для солдатів
Готуються страви?
Взяв великий ополоник,
Витертий до блиску,
Черпнув чогось із виварки
У

Розмовляти з неученим —
Що жувать полову,
А з ученим дуже легко
Знайдеш спільну мову.
Ось раніш, коли в начальство
Висували Гната,
Він вагався: — Ні, освіта
В мене

У театрі в час антракту
Видудлив Федот
Кухлів три міцного пива —
Тричі по п’ятсот.
Потім сів собі в партері,
Голову задер.
Розгорнулася завіса.
Зал затих, завмер.

— Чи то правда, — якось Гната
Запитав Панас, —
Що на Місяці все чисто
Легшає в шість раз? —
Гнат лукаво посміхнувся.
Так воно і є.
Ось давай, як приклад, візьмем

Їде жінка лікуватись від зайвого жиру.
Чоловіка залишає стерегти квартиру.
А він її виряджає на той світ неначе —
Обніма біля вагона і мало не плаче.
Сіла жінка. Рушив поїзд,

В церкві батюшка писання дочитав святе
І сказав: — Ви самогоном надто грішите.
Хто умре, втопивши душу
В тій гіркій бурді,
Той предстане в п’янім виді
На страшнім суді. —

В казарму входить генерал, а там нема нікого,
Лише солдатик молодий мете в кутку підлогу.
Оглянув ліжка генерал — порядок ідеальний.
— Ви хто? — солдатика пита.
— А хто ж іще?

Не доводилось Пилипу бувать далі Криму,
А недавно взяв путівку і махнув до Риму.
Оглядаючи музеї й різні колізеї,
Він загавився й від групи відбився своєї.
“Зайду, — дума, — в

Знати хочеться усе
Жвавому хлоп’ятку.
— Що таке ні те ні се?
Чи ти знаєш, татку? —
Батько каже: — Як не знать?
Добре знаю, синку.
Це — коли на двох узять
Одну

Прибув на ферму кандидат
Вивчать годівлю поросят
І вже прискіпався до Варки,
Старої, доброї свинарки:
— Привіз вам п’ять своїх брошур
А їх погриз голодний кнур.
Ви тут

Розказує у пивничці Данило Семену:
— Ось я, простий роботяга, а взяв жінку вчену.
Довго вчилась в інституті, знає аж три мови.
Які у нас інтересні бувають розмови!
Прийду, бува,

Баба внукові говорить:
Все то вигадка пуста,
Що людина вийшла з мавпи,
Бо людина ж без хвоста.
Бог зліпив людину з глини,
Це вже істина-таки…
А чому ж,— питає хлопчик, —

Розказував людям лектор про будову світу,
Про планети і про Землю, про її орбіту.
Під кінець одна бабуся встала та й питає:
— Так ви кажете, що бога не було й немає?
— Це доведено

Розказує вчитель учням
Про мудрість природи,
Яка людям компенсує
Недоліки й шкоди.
— Як хтось має слух поганий,
То він не нещасний,
Бо у нього здебільшого
Буде зір

Як у друга у Данила були іменини,
На них Іван не прогавив жодної чарчини.
Довелося ночувати сердезі в Данила.
Данилиха на дивані йому постелила.
Сам Данило ліг на ліжку з кумом

Повернувсь Кузьма з роботи,
Освіжився в ванні,
Одягнув нову піжаму
Та й ліг на дивані.
Лежить собі, проглядає
Журнали й газети,
А дружина варить, смажить,
Готує

Як колись дівчат кохали! А тримали як фасон!
Тільки зорі заблищали, вийде діва на балкон.
До балкона причалапа з мандоліною чувак,
Цілу ніч по струнах дряпа і співа, скажімо,