Павло Глазовий

Жорі й Лорі — по сімнадцять.
Лора каже: — Жоро,
От де хохма! Я дитину
Буду мати скоро.
Батько сердиться на мене,
Заїдає мати.
«Чим,— чіпляються,— дитину
Будеш

Вернувся татко із Кавказу,
Вхопив синка на руки зразу:
— Чи був, синочку, хтось у нас,
Коли я їздив на Кавказ? —
А той говорить: — З яродрому
Один ходив до нас додому.
Все

Хлопченя сусідське
Вскочило до хати:
— Йдіть корову поможіть
Дохлу закопати!
А як ваша здохне, може,
То й вам татко допоможе.

В зоопарку батька
Запитав хлопчина:
Чи то правда, що від мавпи
– Походить людина?
— Правда,— мовив батько. —
Наука доводить,
Що людина, безперечно,
Від мавпи походить.

Школярі на вигоні
У футбола гралися,
А до їх портфеликів
Цуцики добралися.
Та як стали гризтися,
Сукині синочки, —
Розтягли портфелики
На дрібні шматочки.
Про таку

Одного сонячного дня
В болото впало чортеня.
Довгенько борсалось, крутилось,
Було б, дурненьке, утопилось,
Та йшов хороший чоловік,
Він чортеня схопив за вухо
І викинув на

Коза вилізла на хату.
— От я, — каже, — ловка! —
І уздріла на дорозі
Сіроманця-вовка.
— Звідкіля це, — закричала, —
Ти ідеш, дурило?
Чи вже скоро з тебе, клятий,
Люди

Син-школярик прогляда журнали.
— Глянь! — гукає батечка свого.
— Люди в яму мамонта загнали
І товчуть ломаками його.
— Перестань ти голову морочить,
— Буркнув батько. — То вже

Кум із міста повернувся після свят.
— От я,— каже,— надивився дива, брат!
Бачив,— каже,— я у місті чудеса:
Йде мужчина і веде на шворці пса.
В того псюги — здоровенний чорний рот…

Вихваля свого синочка
Мати на всі боки:
— У студії при театрі
Вчиться вже два роки.
Дуже довго муштрували
Хлопця режисери.
Аж тепер він дочекався
Першої прем’єри.

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю.
— Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
—

Дуже вченого Якима
Запитав Мирон:
— Ти зумієш філософський
Пояснить закон,
Що матерія — то штука
Справді є така,
Що не може пропадати,
Тобто не зника?
— Діло це не

Не повезло на весіллі вчора Филимону:
Нутро в нього зайнялося від одеколону.
Дід Вакула аж заплакав: — Така була сила…
Ще одного козарлюгу баба погубила.
— Яка баба? — всі

Ледаченького онука поучає дід:
— Уставать раніше треба, довго спать не слід.
Чув я притчу: встав раненько добрий молодець,
Вийшов з хати, на дорозі бачить гаманець.
— Що ж було,—

Кожен кума, як героя, зустріча:
Виграв він у лотерею «Москвича».
Накупив собі копицю різних книг,
Цілий тиждень пронудився біля них.
— Знаю,— каже,— всю конструкцію на п’ять.

Як до мами-одиночки
Вдень прийшов піжон,
Потягла вона синочка
На тісний балкон.
— Ти сиди отут, синочку,
Тихо, не кричи
Та дядьків, які проходять
Унизу, лічи.
— Я

З безмоторним «Москвичем» не повезло,
Бо у нього лопнув скат, немов на зло,
Ще й заїло-заклинйлося кермо…
— Давай, куме, мотоцикла купимо! —
Обмивали ми покупочку два дні.

І таких, на жаль великий, носить ще земля:
Утекла від тата мама, кинула маля.
Довелось женитись тату в зрілі вже літа.
— Ну як тобі нова мама? — він синка пита.
Хлопчик мнеться,

Повернулась жінка з Криму у свої краї.
На пероні зустрічає чоловік її.
Цмокнув раз у ліву щічку і стоїть.як пан.
— Та візьми ж ти, — каже жінка, — в мене чемодан.
І чого не

Всі дивуються з Панька: як придбав він дачу?
— Я уміло,— каже той,— грошенята трачу.
Научився відкладать гроші помаленьку.
Хтось купує коньячок, я беру біленьку.
Хтось купує