Олександр Олесь
Я більше не плачу… Я муку свою…
- Автор: Олександр Олесь
Я більше не плачу… Я муку свою
В кайдани навік закую:
Народ мій закутий в кайдани,
Горять його рани…
Душу свою
Я ранам його віддаю…
Я більше не співаю: в борні
...О ніч чудова і чарівна…
- Автор: Олександр Олесь
О ніч чудова і чарівна!
Ще вчора сіявсь сніг рясний, —
Сьогодні ж теплінь, і понова,
І проріст трав, і день ясний…
Знай, — те ж колись і з людьми буде…
Я вірю в диво! Прийде
О принесіть як не надію…
- Автор: Олександр Олесь
О принесіть як не надію,
То крихту рідної землі:
Я притулю до уст її
І так застигну, так зомлію…
Хоч кухоль з рідною водою!..
Я тільки очі напою,
До уст спрагнілих
Живи, Україно, живи для краси…
- Автор: Олександр Олесь
Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.
Серед поля попід небом жито жала…
- Автор: Олександр Олесь
Серед поля попід небом жито жала,
Попід небом жито жала серед поля.
Вітер віяв, сонце гріло. Дожинала.
Дожинала. Сонце гріло, вітер віяв.
В неї хустка, синя хустка, шовком
...Роси, роси, дощику, ярину…
- Автор: Олександр Олесь
Роси, роси, дощику, ярину,
Рости, рости, житечко на лану,
На крилечках, вітрику, полети,
Колосочки золотом обмети.
Як достигне житечко на лану,
Прийдуть люди жатоньки
Рідна мова в рідній школі…
- Автор: Олександр Олесь
Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче, і миліш,
І дорожче в час недолі?!
Рідна мова! рідна мова!
Що в єдине нас злива, –
Перші матері
Раз високо над горами…
- Автор: Олександр Олесь
Раз високо над горами,
Уранці по весні,
Дві хмароньки пливли кудись,
Як янголи ясні.
Удосвіта дві хмароньки
Зустрілися вгорі
І мовчки зупинилися,
Як божих дві
Постій — не йди! Нащо питати
- Автор: Олександр Олесь
Постій — не йди! Нащо питати,
Чи можу стати я твоїм…
Синіє ніч, і ночі шати
Горять в розводі золотім.
Постій: душа моя розквітла,
Як пташка, крилами тремтить,
А ніч пливе
Солов’єва пісня ллється…
- Автор: Олександр Олесь
Солов’єва пісня ллється,
Розливається в низах,
Соловей лящить, сміється…
Наче… тоне у сльозах.
Квітнуть яблуні і груші,
В світлі місячнім тремтять…
Наче… мертвих скорбні
Нехай мене чарують квіти…
- Автор: Олександр Олесь
Нехай мене чарують квіти,
Нехай життя їм віддаю:
Ніяк я барвами досхочу
Своїх очей не напою.
Нехай і так… але довіку
Я не лишуся в їх саду:
В останню ніч я вийду в
І де ми сили беремо…
- Автор: Олександр Олесь
І де ми сили беремо,
Тягти віки своє ярмо,
Ворожі сльози утирати
І посміхатися крізь грати?
Свистять над нами батоги,
Списи залізні навкруги,
А ми в думках вітаєм
Небо з морем обнялося…
- Автор: Олександр Олесь
Небо з морем обнялося,
Море в небі розлилося…
Цілий світ вони забули
І в туманах потонули.
Марив я з тобою бути,
Наші рідні душі скуті, —
Та, як небо, ти синіла
І в
Не забуду я… о ні…
- Автор: Олександр Олесь
Не забуду я… о ні!
І тепер, коли згадаю,
Бачу ночі весняні,
Чую шум далекий гаю.
На траві, в шовку густім
Слід лишають твої ніжки,
А на личеньку твоїм
Золоті горять
Не беріть із зеленого лугу верби…
- Автор: Олександр Олесь
Не беріть із зеленого лугу верби
Ні на жовті піски, ні на скелі,
Бо зів’яне вона від жаги і журби
По зеленому лугу в пустелі…
І сосни не несіть на зелені луги,
Бо вона
Нащо, нащо тобі питати…
- Автор: Олександр Олесь
Нащо, нащо тобі питати,
Чи я люблю тебе, чи ні…
О, легше серце розірвати,
Ніж знати відповідь мені.
Чи я люблю тебе, — не знаю, —
Спитай вночі у срібних зір,
Весною
Над колискою
- Автор: Олександр Олесь
Спить мій малесенький, спить мій синок…
Спить він, наслухавшись дивних казок.
Нащо ж ти віченьки знову розкрив?!
Спи, моя пташко, то вітер завив.
Стогне і виє уже він
...Ти з’являєшся, як ранок…
- Автор: Олександр Олесь
Ти з’являєшся, як ранок…
Там, на заході ще ніч,
А на сході уже небо
Червоніє від проміння,
Блиску сонця золотого…
Як в чеканні б’єтся серце!
Ти ідеш, як день
...В дитинстві ще… давно, давно колись…
- Автор: Олександр Олесь
В дитинстві ще… давно, давно колись…
Я вибіг з хати в день майовий…
Шумів травою степ шовковий,
Сміявся день, пісні лились…
Весь Божий світ сміявсь, радів…
Раділо сонце,
Іскра
- Автор: Олександр Олесь
Вона б ще жевріти могла,
Та більше жевріть не схотіла, —
Ураз всю міць свою взяла,
Всю ніч осяяла і — стліла…
Погасла іскронька мала,
Рожеве світло більш не ллється…
І
Сторінка 4 із 7
Тунг сагурнг