Олекса Стефанович

Із Подєбрад до Праги і назад,
Щоб завтра знов полинути, як птиця,
Якій ніде надовго не спуститься,
Якій простір і вітер, а не сад.

Хай вигнання часами у стократ
Бува темніш і

Жабиний хор не дасть собі спокою,
Стави дзвенять, стави дзвенять — гудуть:
Не комишем вони, не осокою, —
Позаростали струнами, мабуть.

А місяць став і світить, як

Є.Маланюкові

“Занадто панська — Польща. З нею важко.
Гидке — московське: вірний твій холоп,
Сміття твоє, підніжок твій Івашко.
З такими жить — добра нам не було

Мури якісь, хтось ридає на мурах,
А перед мурами степ…
Де б це, скажи мені, вірний мій джуро,
Ми опинилися, де б?

Мрія далека про соняшний виплив —
Пасмуга світла