Олекса Стефанович

«І місяць мені наліво
Й кота котила дорога,—
Ну як тут заграть щасливо,
Скажіте, на милість Бога?

Нехай би лиш це — та нащо
Побажання ті зневчасна?
О, роле моя

«Діла і бажання сторукі
І смерть, як найвищий вінок».
О.Ольжич

Нам не знать, як згашено кров,
І не знати, де тебе діли —
Чи ти в небо димом пішов,
Чи земля

Чи на рідних полях,
Чи в чужій стороні,
Осінило чи ні
Святохреснеє рам’я,—
Вам усім, хто поляг
За тризубовий стяг —
Вічная пам’ять!
Ви, ким ведено бій,
Вірні Симон,

Ой, заграло небо, ой, заграло —
От червоне, золоте, а от зелене.
Тундра тиха, тундра добра стала,
Як рахманні, як слухнянії олені.
Гей, чого це ви, собаки, так

Побілила вдова Осінь свою хату,
А сягає її хата аж до неба,
Все прибрала — сісти спочивати б,
Та підвести синім стіни треба.

Розвела з тугою синьку густосиню,
Біля стін, десь

Там дзвонять на вежах.
Там дзвони кричать у безмежжя!
Там червоно-червоно. Червоно, без меж! —
Там попруги пожеж
Усе небо пережуть!

Там зойки і крики.
Там плач підійнявся

Ш.

Сміх і щебети, і галас…
Десь із кожного двора
Позбиралась — позбігалась
Для розради дітвора…

Знайдеш, материне око,
Де там дочка, де синок?..
Ввесь

М. К.

Що за дивна то новинка
Стала в лісі —
Засвітилася ялинка
На узліссі!
Свічечок на гілках — сила
Пресиленна —
І червона й синя й біла
І зелена!..

От високо став місяць у небі,
І на озері, де глибина,
Десь береться за лебедем лебідь,
Мов виносить їх сніжних зо дна.

Місяць озеро гладить, голубить,
Місять з озером

Колишу свою дитину
І співаю їй.
Люляй, люляй, любий сину,
Поки ти ще мій.

Сон-ява мені віщує,
Вітер вість несе.—
Мати бачить, мати чує,
Мати знає все.

Скоро

Можливо, лиш вона, та туга невсипуща
Невідомо за ким, невідомо за чим,—
Єдине, що горить у наших нетрях-пущах
Вогнем високим і ясним.

Це було колись на півдні,
У весняний було день…
Діви дивні, діви співні,
Діви, п’яні від пісень!

Море гнало вал за валом
Скелям в кам’яне чоло,
Вигравало на

Хрест степи собі на перса
Із доріг кладуть.
О.С.

В пустелі безлюдній встаєш на дорозі укрутній…
Укопано стали сталеві копита коня…
Похмурий, безрукий,— мов з муру ти

Скільки в неї курчаток-пискляток,
Мацюпусеньких дзьобиків тих?
Двоє… четверо… вісім… десяток!
Десять діточок дав їй Пан-Біг.

Боже милий, бур’ян той кропиви —
Це для них уже

І хризантеми й орхідеї
У зачарованій імлі,
Але найліпшими у неї —
Словополківські ковилі.

Вона це квилила в Путивлі,
Вона обходила шатри —
Стріла і лук напоготівлі,
А

Такі непримиренність і напруга
У спразі все нетребне побороть —
Хай проклятою буде моя плоть,
Що слабшою вона від мого духа!
Ще княжая була на нім кольчуга,
Великий,

На Великдень діл і вись
Сонце злотом заливає,
На Великдень сонце грає —
Блись-блись!..

На Свята усім святам,
На яєчко на червоне,
На дзвіницях усі дзвони

Не вір, вродливко, Лісунові:
Не вирій носить він, а вир…
Нехай сурмить у млі сосновій,
Нехай гукає, людозвір,—
Не йди на клик його, не вір
Цьому на юнок ласунові!

І

Про сонячну вроду
Не мрій.—
Дай серцю, природо,
Спокій.
Шарлатную барму —
Зміни,—
Хай срібло і мармур —
Зими.

М.

Підлили в лямпаду масла,
Щоб лямпада не погасла,
Щоб світила з неба, ясна,
Та на ясла.

Біля ясел — Мати Божа,
Мати Божа, Панна гожа,
Панна чистая,