Микола Петренко

Знайшов вовка баранець,
Тут і баєчці кінець…

За рікою голубою
Три шляхи в Карпати,
Там святвечір з колядою
Вчились віншувати:

— Із-під криги, із-під льоду
Гонить хвиля воду.
Нема роду переводу
Та й не буде

Тут прогрес вчепився за регрес:
З літ юначих думав безупину
Для людей змінити світ увесь.
Споважнів — змінив лишень дружину…

А де живе Господар гір?
Напевно, на Говерлі,—
Де дикий птах,
де хижий звір,
Де хмари боки стерли.

А як добратися туди,
До газдівського двору?
Щоб запросить до

Пінзель – хто він, богомазний кормчий,
Де безсмертям повна кожна грань?
Пінзель – той, де пристрасті аж корчать,
Де аж надмір болю і страждань.

В кожній позі, майстре, в кожнім

Щедрий вечір у Роздолі!
Загула хуртеча в полі,
Лиш зоря на видноколі
То далека, то близька.

Там чекає хресна мати,
Виглядає сина з хати:
Щось нема її дитяти,
Чи в

Спіймає мишу — їсти не спішить,
Хоча й голодний — а чекає доти,
Коли господар вернеться з роботи,
Коли замок у дверях заскрипить…

Авторові “Літопису Самовидця”

Є книги для великої печалі,
Де сліз і крові плинні ручаї.
Я б не хотів, щоб книги ті читали
Ні внуки, ні праправнуки мої.

Там

Що пробивають стріли ці:
Серця чи, може, — гаманці?..

Останнім часом в поетичній практиці розкошують терміни на зразок: антипоема, антигерой, антисвіт, антия, антилогіка… і т. д.

На цікаву антитему
Молодий анти поет
Написав антнпоему.

Ось тепер ти знаменитий:
Тричі критиками битий!

Лікарем не варто буть поету!
От і знов, розважливий над міру,
Посадив поет наш на дієту —
На морквичку, скляночку кефіру —
Свою Музу, власну свою душу!..
Скаже хтось:
— Чи ж

Прокрались злодії до хати,
Де жив невизнаний поет.
Речей украли небагато:
Ковіньку, ручку, амулет
(Для музи треба й амулетів…),
Одеські джинси і блокнот, —
А в нім, а в нім

Чортам по продавав душі,
Не бив Люциперу поклонів, —
А жив, неначе на межі
Пекельних і земних законів.

Чень, у душі є вдосталь струн,
Щоб грати: богу, дідьку, бісу.
«Я

Одне й те саме крутить, знай,
Лишень замов — готове ментом!
Йому хоч голову зрубай —
Ще кращим буде рецензентом…

Не критик він. Він — богомаз:
Із вас ікону зробить враз.

— Я правий, бо мудріший, пробі! —
Кричав Павло (синець на лобі).
— Ні, правда на моєму боці! —
Кричав Панько (синець при оці).
— Неправий той з вас, — Гриць озвався, —
Хто

Від щастя оп’янів Лука:
— Де витверезник тут? — гука.

Притомився твій Пегас,
Вже й оброку дати час.
Поспішив поет на склад,
І приніс мішок… цитат.

Ще в колисці (чи в колясці)
Звик наш Гриць смоктати пальці.

Хоч давно вже виріс, бачу,
Тільки звичку гу дитячу
Приберіг, і навіть більше:
Гриць — поет, він вірші пише.
І,