Микола Петренко

Зустрілись коло і спіраль:
— Ти що, кінця не маєш?
Жаль.
От я за себе не боюсь:
Я в’юсь, я безкінечно в’юсь!..

Йшли від хати і до хати
Прикарпатського села
Хлопчаки колядувати,
І коза між ними йшла.

Хлопчаки бажали щиро,
Щоб родина трудова
Проживала в щасті-мирі,
Як на вигоні

Моралі не читай свині —
Однак лежатиме в багні.

Спіймає мишу — їсти не спішить,
Хоча й голодний — а чекає доти,
Коли господар вернеться з роботи,
Коли замок у дверях заскрипить…

А може, надійде така от хвилина,
Що робот у згадки мрійливі полине,
І сам собі з усміхом стримано кине:
— А був прототип же у мене —
Людина…

Таку ледачу вдачу мав —
Що вже й за вітром не встигав.

«Гей, та я, — один хвалився, —
Всі моря обплавав, хлопці!..»
А на березі втопився —
У бездонній півлітровці…

В нього тема дійсно не проста:
Як би (то ж сверблять з дитинства руки!..)
Зав’язати зайцеві хвоста!..
А для чого?
Звісно —для науки!

Гляньте всі: на поводу
В небі хмару я веду!
Біла хмара мерехтить,
А за нею тінь біжить:

Значить, я і тінь веду
На своєму поводу!
Тінь і хмарка — це все мій
Повітряний

Один гість,
А кухарок шість.
Гість
Гризе кість.
А хто ж м’ясо їсть?..

Тут прогрес вчепився за регрес:
З літ юначих думав безупину
Для людей змінити світ увесь.
Споважнів — змінив лишень дружину…

Що пробивають стріли ці:
Серця чи, може, — гаманці?..

— Я вже, тату, й поголився.
Я вже викурив цигарку —
А ви ще не спромоглися
Коньяку налити в чарку!..

Пінзель – хто він, богомазний кормчий,
Де безсмертям повна кожна грань?
Пінзель – той, де пристрасті аж корчать,
Де аж надмір болю і страждань.

В кожній позі, майстре, в кожнім

Щедрий вечір у Роздолі!
Загула хуртеча в полі,
Лиш зоря на видноколі
То далека, то близька.

Там чекає хресна мати,
Виглядає сина з хати:
Щось нема її дитяти,
Чи в

А у дядька у Івана
Три листи з Афганістану,
Білі-білі три листи,

А четвертий лист крізь морок
Чорний-чорний, наче ворон,
Чорні хмари принесли.

Ми у дядька

За рікою голубою
Три шляхи в Карпати,
Там святвечір з колядою
Вчились віншувати:

— Із-під криги, із-під льоду
Гонить хвиля воду.
Нема роду переводу
Та й не буде

Все брав з бою, боротьбою
Чин, кохання, місце в тресті…
Лиш — боротись із собою
Уважав негідним честі…

«Ми, — кричить цей чоловік, —
Обганяєм час крилато!..»
Наперед за цілий рік
Він… пропив свою зарплату…

«Кращого шосе нема на світі!..» —
Хваляться ремонтники у звіті.
В звіті — так! — погодимося з вами.
А шосе — лиш горбики та ями…