Михайль Семенко

Лягає сум і серце б’ється,
Згадаю як літа старі.
Пусти — і зразу понесеться,
Куди — не знаю, а мерщій
В глибоке небо серце рветься,
В широкий молиться простір.

С. Гуляєву

На скелі безмовній я
Внизу маневрує потяг.
Між гір зміїться колія.
Нагнулась з неба високостість.

Затока спить, зморщивши брови.
Край молу смикає

Сю осінь я заблуджусь у муках
Серед жовклого листя заблуджусь у коханні
Я заблуджусь в коханні
Заблуджусь в коханні
В осінніх муках

Ви почуваєте? Моє серце в блуканні
По

Цілий день в піднесенім настрої
В штучних рухах на блідім обличчю
Цілий день хтось плакав що не має зброї
Не докличусь
На Аскольд хочу вічно-далекий вічно-самотний
Слухати

Улиці залюднені, трамваї стрійні,
З очей таємних шовкові нитки
Снуються в душу, де плями мрійні,
Де тепло гріють зустрічні думки.

Лоскоче груди пропелер шумний,
У серці

Кинь ранкову газету, маестро,
Поставив на твою машину чобіт.
Ріг всміхається затурбованим сестрам,
Кожний своє діло робить.

З гаманця виконав відповідний мінус —
Можеш

Чому не можна перевернути світ?
Щоб поставити все догори ногами?
Це було б краще. По-своєму перетворити.
А то тільки ходиш, розводячи руками.
Але хто мені заперечить перевернути

В моїй душі стільки болів і ран роз’ятрених,
Як на Хрещатику електричних ламп.
І навіщо для мене стільки вигуків отеатрених,
Коли для вас до кінця і завжди я — трамп!

І навіщо

Хвилювання знайомі
Хвилювання старі
При таких комічних обставинах
Така несподівана ніч
Ноги мерзли душа палала
Душа розривалась
Сестра Беатриса у теплушці
Два слова ці

Я хтів би знать — що є життя?
Хто засвітив на небі зорі?
В натхненному бурхливоморі
Сумує людське почуття.
Життя не є цвітучий гай.
Життя є вулиця шумлива.
Автомобіль або

Плинуть ручаї в душу мені
Отруйно
І забриніли на останній струні
Струйно

Змягчує гладить душу мені
Оксамитова злива
В грудях моїх на останній струні
Припадає

Ще нижче поклонись! Ще кланяйсь, кланяйсь!
Вони здобутки всі зараз тобі дали —
І Ігор, і Бальмонт, і Білий, і Чурляніс —
Всі хором і ретельно так гули:
Семенко — кланяйсь,

У тінях смерку полохливих,
Збираючись на концерт,
В кімнатці синій мрій бурхливих
У дзеркалі зобачив смерть.

Злетів із серця посміх білий.
Зайшов я необачно й рано.
І

Пройшло 5 веселих трамваїв.
Вас нема.
Ах, як зимно на розі чекати в маї,
Коли в серці пустка німа.

Вийшла панна — на Вас не схожа цілком,
В атмосфері конвалій.
І

Я незадоволений і розчарований.
Скажу простіш — цілком нудний я.
Життям беззмістовним доконче зморений,
Цілком зануджений, зовсім охорений, —
Хочу додому я, хочу в Київ…

Кохання, кохання —
Що за штукенція?
Молекул, атомів прочування,
Одухотворена інтерференція.

Заздрість, заздрість —
Що за оказія?
Ніч, убивча безпорадність,
Глуха,

Кілька маленьких вражень
проводив на вокзал сестру
був м’якенький ранок
ми загострились на вітрі
чекали потягу години дві лінощі
але згадувалось в голові.

На Ромодані

Чвалав сьогодні по полю,
По в’язкій стежці.
Вітер дув в шию до болю,
Зір губивсь на далекій мережці.

Я нічого сказати не можу.
Вітер по полю гуляє.
Хутко вишле

Звідки насунулись незнані наваленості
На шляхи шукань безупинних?
Виринають хорості гнітять придавленості
Переплутують час хуткоплинний.

Тихо шепоче гомонить

Я не хочу своєї уваги скупчувати
Нудним шаблоном розважань.
Вам не побачити моєї уступчивості
Під сміхом зблідлим ображань.

І коли людину остаточно вимучите —
Я займусь