Марійка Підгірянка

Квочечка ходила,
Курчаток водила,
Дітвора дрібненька
Казочку просила.

У полі пшениця
Доспіла шуміла…
Дітвора сміється,
Казочка їй мила.

А був один

— Де ж ти, пісенько, бувала?
Хто ж це твої друзі?
— Я з вітроньком ночувала
В зеленому лузі.
З буйним вітром ночувала,
З ясним сонцем встала,
З квіточками вмивалася,
З

Жив у лісі їжачок.
Тоді не мав ще колючок.
Як мишка, був маленький,
Як грудочка, товстенький,
Смачненькі яблучка вже їв,
Вигідно собі жив.

Та раз, як яблучка

Ластівочко мила,
Де хочеш літати?
Чи тобі не шкода
Ггніздечко лишати?

– Шкода милий хлопче,
Але що чинити?
Як зима настане,
Тяжко буде жити.

– Путь тобі

Блакитне небо в головах,
А в ногах – ліси сині.
Орли мандрують в небесах,
Овечки – в полонині.
Соколом бистрим біжить зір
По рідній всій сторонці –
По збоччах гір, зелених

У Юрчика малі ніжки,
В бабусі старенькі –
Підуть собі поволеньки
У гай зелененький.

В тому гаї бджілки грають,
Пташечки співають,
Метелики – веселки
По квітках

Співаночки, мої любі,
Де я вас подію?
Понесу вас в полонину,
З вітрами розвію.

А там будуть вівчарики
Вівці випасати,
Будуть мої співаночки
У траві

Вже прилинула весна,
Люба, мила, голосна,
Забриніли потічки,
Заспівали пташечки,
Зашуміли дерева,
Простелилася трава.
Вже маленькі хлопчики
Скачуть, як горобчики,

Маленькі наші ноги
Та знають свою путь.
На службу Україні,
Як виростуть підуть.

Маленькі наші руки,
Та кріпнуть і ростуть.
На службу Україні
Всю працю

В удовичій одежі йдеш
Через сей світ
І ноги на терни кладеш
Вже сотки літ.
Зі змучених грудей трясеш
Кровавий слід.
І руки сковані несеш
Вже сотки літ.
Падеш, як

Тесляре, тесляре, збудуй мені хижку
В зеленім садочку, в квітучім затишку.

Змуруй мені, муляре, піч та й рівненько,
Щоб в хаті зимою було всім тепленько.

Ти справ мені,

Тихий вечір, тихий, красний.
Над горами місяць ясний
Пасе зорі, завертає,
На трембіті виграває.

Ходить місяць аж до ранку,
Зоря вийшла на полянку.
Ой

Ой місяцю, місяченьку,
Срібнолиций стороженьку,
Що сторожиш ти?
Я сторожу цілу нічку
Гай і поле, ліс і річку,
І сільські хати.

Ой місяцю, місяченьку,
Срібнолиций

Серед піль і нив
Добрий витязь жив.
Був хоробрий,
Мудрий, добрий,
Свій народ любив.

А в горах жив змій,
Звався Веремій,
Із печери
До вечері
Ходив на

Просять ляльки, просять
Сумно, як ніколи:
“Не лишай же нас, Марійко,
Ідучи до школи…

Дорога далека,
Торбинка важкенька,
Там діти великі,
А ти ще

Сценічна картина на три дії з танцями і співами

Квіти:

Дія відбувається в лузі, над потічком на узліссі.

Левада над струмком. Квіти стоять

Жену я овечок череду,
А баран рогатий спереду.
Жену я овечок громаду,
А песик кудлатий позаду.

Все раніше ясне сонце
На свій шлях виходить,
Все тепліше по віконцях
Проміннячком водить.
Щораз довше огріває
Замерзлу земельку —
Всміхається, обіцяє
Пору веселеньку.

Зайчик в поле поскакав –
Видно пару вушок.
За ним песик – гав-гав-гав! –
Ловить за кожушок.

Але зайчик – скік та скік,
Дав ніженькам знати:
Сюди-туди – скоро втік
До

Колишися, калинонько, колишися,
Зеленими листочками розпишися.
Сонячними променями розмалюйся,
З дужим вітром буйнесеньким розцілуйся.
А ще й срібною росою вмийся чисто,