Марійка Підгірянка

Сніжний пух, білий пух
Від сонечка тане;
Зими дух, блідий дух
Вже більше не встане.

Промені запечуть –
Пропадуть морози,
І зимі потечуть
По личеньку

Біжить зайчик по сніжку
У новому кожушку —
Гей, гей, тепленько,
Радується серденько.

Раптом вибіг із хати
Бурко, песик кудлатий.
Гав, гав! Бачить слід —
Буде зайчик

За селом, селом, в полі чистому
З гучним гомоном граки граються.
На дубочкові, на безлистому
З чорним вороном розмовляються.

За селом, селом, в полі чистому,
Сірі сумерки

Дитина:

– Скажи мені, мати,
Де йде сонце спати?

Мати:

– За високу гору,
В золоту комору.

Дитина:

– А хто йому стелить
На білій

Що за гамір?
Що за гра?
Ліпить бабу
Дітвора.
Ой, у баби
Горб на спині
І ломака
Он яка!
Ніс у баби
З картоплини,
Рот у баби
З буряка!
Ой же, баба

Сніги упали свіжі,
Прослався білий шлях —
Візьму я бистрі лижі,
Полину, наче птах.

В далеку Верховину,
Що мріє у півсні,
У тиху полонину,
В Карпати чарівні!

Гілками легіт шелестить,
Теплий, ласкавий.
Цілує квіти, гомонить
В шовкових травах.
Чимдуж на нивоньки біжить
У даль зелену.
В житах сріблистих шелестить,
В ланах

Лисичка-сестричка снігами бродить,
Немов поживи, голодна ходить:
– Ой Боже, мій Боже, пошли що з’їсти,
Бо я вже не можу ні йти, ні лізти!

Аж бачить – он зайчик біжить серед

Впала ожеледа
З високого неба, —
Чого ж мені, чого ж мені
До шевчика треба?..

Треба мені, треба
Чобітки пошити,
Щоб по ковзькій ожеледі
До школи ходити.

Впала

Я донечка матусина –
Мама мене любить,
Мама мені у крамниці
Черевички купить.
Черевички шнуровані,
А жупан в три поли;
Я книжечки у торбину –
Та й бігом до школи!

Благаю Тебе, Боже мій,
Серцем всім молю.
Ти мені в груди пісню влий
Могучу з болю!

Нехай голосна, як сурма,
Краєм полине,
Щоби розпуклись ті ярма,
Що люд в них

Ой місяць січень кличе мороза,
Морозить лиця, щипає носа.

А місяць лютий вітрами дує,
На водах з льоду мости будує.

Березень-місяць льоди поломить,
Весняну пісню річка

Юрчик красну книжку має,
Щовечора оглядає
Свою книжку з образками,
З кораблями, з літаками.
Раз глядить у вечір пізно:
Грають в морі хвилі грізно.
А з-під хмар неначе

Ой втіха, діти, втіха,
Приходить нічка тиха,
Весела нічка тая:
Святого Миколая.

Повагом і спроквола
Іде святий Микола,
І дар несе Багатий
Треба вам, діти,

Хлопчики й дівчатка діляться на дві групки. Дівчатка питають, хлопчики відповідають; вони – мов деревця, витягують руки вгору, вдаючи таким чином ліс.

— Лісе, лісе, ясени,
Чом

Вітер повіває,
Колоски гойдає,
Купається в сонці земля.
У сонячних зливах,
Теплих переливах
Дозріли колгоспні поля.
Вийшли в час щасливий
Женчики на ниви,
На лани

Пробудилася бриндушка:
день-дзень!
Смійся, квітко-подружко,
вже день!
Пробудилася пташка:
ціт… ціт…
Встань же, люба дитинко,
ледь світ!
Глянь же, сонечко ясне

Як вечір тіні стелить,
В печі огонь горить, –
Малят гурток веселий
В закутині сидить:
Дві дівчини русяві,
Дві лялі кучеряві,
А котик наш, Муркотик,
Співає: мур – мур –

Великий я синочок,
Матусенько моя.
Іде на п'ятий рочок,
Вже не маленький я.

Прокинуся раненько,
То довго не лежу, –
Оглянуся швиденько,
Вмиватися

В удовичій одежі йдеш
Через сей світ
І ноги на терни кладеш
Вже сотки літ.
Зі змучених грудей трясеш
Кровавий слід.
І руки сковані несеш
Вже сотки літ.
Падеш, як