Леонід Глібов

Трудяща Ластівка край берега літала,
Земельку мокрую збирала,
Щоб хатоньку собі зліпить,
Щоб де було і їй, і діткам жить,
Тихеньку долю веселити,
І бога, і людей

Пухнату Білочку до себе Лев прийняв,
Навіщо й як — того ніхто не знав,
Бо не довідались сороки-цокотухи;
Вони б усюди брехні рознесли,
Зробили б бугая із мухи:
«І так, і

Стоїть гора високая,
Попід горою гай,
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай.

Під гаєм в’ється річенька,
Як скло вона блищить;
Долиною зеленою
Кудись вона

На скале перед рекою
Молодой пловец сидел
И с тревожною мечтою
В даль туманную глядел.

Под скалою Днепр широкий
Колыхался и шумел…
И пловец в тоске глубокой
Песню

В саду царила ночь — такая,
Что замер бы иной поэт;
Ее воспеть за чашкой чая
Не отказался бы и Фет.

Мечтая, роза чуть дышала;
Возле нее тюльпан стоял…
«Ах!» — нежно роза

Где ты, юность, где ты, радость?
          Где моя любовь?
Воротитесь, дни былые,
          Воротитесь вновь!

На руке моей от друга
          Перстенек блестит, —
Днем и

Уверен я, читатель мой,
Что вы никак не ожидали
Над тихоструйною Десной
Встречать подобные скрижали.
Я тоже сам не ожидал,
Хотя давно слыву поэтом,
И потому-то я б

^{(Посвящается милым созданиям)}

В былые дни, в краю родном,
Я не на шутку был поэтом.
И в молодом уме моем
Играли грезы чудным светом.

Я песни пел, я

Зозуля Горлиці жалілась,
Що доля їй недобрая судилась;
Мов сирота вона, тиняється сама,
Минає літечко, порадоньки нема.
— А діти? — Горлиця питає.—
Чи, може, хто гніздечко

Один купець хороший дворик мав.
Щоб де було свій крам складати
Та всякую бакалію ховати,
Він у дворі комору збудував.
Купує мій купець, купує та складає;
Всього багато

Був на селі Вівчар Тарас;
Він панових овечок пас.
Став мій Тарас чогось журитись:
Сидить, голівоньку схилив,
А панові боїться похвалитись,
Щоб пан не бив.
— Чого ти,

Есть у меня букет чудесный,
Всего в нем только три цветка:
Горошек белый да две розы
Над ним склонилися слегка.

И я люблю букет заветный…
И сам не знаю отчего, —
Но каждый

Девять лет не родила малина,
Посчастливил десятый годок, —
Разукрасилась цветом долина,
Зажил радостно мой уголок.
Девять лет я любил —. и ни слова:
Я любовь мою в тайну

Погас палящий, знойный день,
И в мир сошла ночная тень,
В седой туман оделись горы,
В садах затихли птичек хоры.

На небе звездочка блестит;
На поле перепел кричит,
И вербы

Вот кем-то брошенная роза
Плывет, гонимая волной…
Скажи мне, роза, кем недобрым
Ты с ветки сорвана родной?..

Скажи, чью грудь ты украшала,
Куда плывешь ты за волной?
Ужель

Сказав раз Кущ Билині:
— Билинонько! Чого така ти стала,
Мов рибонька в’яла:
Пожовкла, не цвітеш,
Живеш, як не живеш,
Твоя головонька от-от поляже?
— Ох, Кущику! — Билина

Ішли у город дечого купити
Два чоловіка із селян —
Гордій та Севастян.
Гордій умів на світі жити,
Куток свій щиро поважав,
Далеко щастя не шукав, —
Шукають щастя

Був ясний день, веселая година;
Раділи і садок, і поле, і долина;
Під лопухом у ямці Жук сидів
І сам собі тихесенько гудів,
Що день йому обрид, кругом усі товчуться,
Що дуже

Раз Вовк тихесенько підкрався…
Всім відомо, куди він звик ходить
І де він лиха набирався, —
Та що ж робить,
Коли на те вже Вовк удався,
Щоб овечок давить!
І сей раз він

Літаючи по дворах, Гава
Шматок ковбаски добула;
Хоч кажуть, що вона дурна роззява,
А до крадіжки здатная була.
От узяла та й полетіла,
Щоб недалечко, у ярку,
На самоті