Леонід Глібов

Играли вы… С тревожною душою
Я слушал вас… я каждый звук ловил;
Я поражен пленительной игрою,
И каждый звук в душе я затаил.

Да, звуки те, волшебные, живые,
Пленительной

У вишневому садочку,
Під вербою, в холодочку,
         Щоб лихо прогнать,
І щоб долю звеселити,
Заходились наші квіти
         Весілля гулять.
Не було б таких

Берегись, не спи, казак,
Стоя на часах:
Злой черкес давно тебя
Стережет в горах!

Не увидишь, как он вдруг
Сзади подойдет
И, как маковку, тебе
Голову

Ты хочешь знать, мой друг игривый,
О чем тоскую я порой,
Чего бываю молчаливый
И даже мрачный пред тобой?
Я расскажу тебе, положим,
Но после — что же будет в том?
Друг друга

Знаю низенький я домик
С рядом темных окон;
Видел там я пару глазок,
Видел черный локон.

И во взгляде этих глазок
Много вдохновенья,
Много прелести и неги,
Много

Як тільки ясний день погасне,
І ніч покриє божий мир,
І наше лихо трохи засне,
І стихне людський поговір, —
Я йду до берега крутого
І довго там дивлюся я,
Як із-за лісу

Один мордатий Кіт до Щуки учащав;
Пройдисвітка зубата знала,
Чого хвостатий кум бажав:
До берега частенько припливала
І щиро куманька свого
Карасиками шанувала,
А Кіт і не

На Щуку хтось бомагу в суд подав,
Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставку ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в

Усяк до чого-небудь вдався.
Той робить те, другий — друге;
Всяк свого б берега й держався…
Еге!
Коли б то так всяк шанувався.
Так є ж такі дурні,
Що іноді за те

У одному хорошому садочку,
Геть-геть аж у куточку,
Стирчав кілок між лопухом,
А по йому Хмелина повилася
І гарно так з ним обнялася,
Неначе дівчина з хорошим козаком.
— З

Над селами, над нивами,
Лугами та долинами
Велика Хмара йшла.
Ні жита, ні пшениченьки,
Ніякої травиченьки
Дощем не полила.
Від степу від широкого
До моря до глибокого

У темному кутку, де рогачі стояли,
Де віник ставили та трісочки складали,
Лежать Торбині довелось.

Давно її покинув хтось…
Лежить порожняя Торбина,
Неначе драная ряднина;

Раз на лужку проворний Хлопчик грався,
Побачив Тінь свою і засміявся;
«От зараз, — каже, — я її вловлю,
На шапку наступлю,
Незчується і не вгадає…»
І, як метелик, Хлопчик

Десь на шляху, біля діброви,
У хаті чепурній шинкарочка жила;
Про біле личко, чорні брови
Далеко чутка йшла.
Один купець — забув, як звати, —
Із ярмарку багато грошей віз

Синиця славу розпустила,
Що хоче море запалить,
Що море буцімто згорить, —
Така, бач, є у неї сила.
За вітром слава полетіла
По всіх усюдах і кутках,
По байраках і по

Частенько між людьми буває,
Один свою біду на другого звертає,
А іноді ще так крутне:
Не можна на людей, так він на біса спхне.
Щоб не наскочити на лайку,
Я розкажу вам

В якійсь далекій стороні…
В Німеччині… в Туреччині… Так ні!..
(Таку ледачу пам’ять маю,
Що й не згадаю).
Далеко десь, серед чужих країв,
Пан на всю губу жив,
У розкоші, як

Раз Півень, риючись даремно у садку,
Побачив ворох жита на току
І зараз кинувся туди хазяйнувати,
Ще й Курочку покликав помагати.
Прийнявся Півень жито розгрібать
І буйні

Весною Муха-ледащиця
Майнула у садок
На ряст, на квітки подивиться,
Почуть Зозулин голосок.
От примостилась на красолі
Та й думає про те,
Що як то гарно жить на волі,

Обридла дневі суєта людськая,
Спустився він спочити в темноті,
І нічка тихая, мов чарівниця тая,
Прибралася у зорі золоті.
Широкий шлях замовк; ні пішки, ні на возі
Ніхто його