Короткі

Уривок із “Берестечко”

Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами
та ще й у всьому звинуватить нас!

Твоїх долонь сяйлива лодь
Несе в космічному просторі
Моєї мислі дивну плоть,
Мов блиск вітрильника на морі.

А на землі, як ночі сміх,
Пожежа в лісі заряхтіла:
То іскри

Все лице морщиш, журний завсігди ти,
Чи можна ще тут про життя говорити?
Живе лиш по правді веселий з виду,
Хто має світло, а темряви — й сліду.
Того ж, хто сумує, без просвітку

Візьми мене, як арфу, поміж ноги,
І грай, і грай, та струни не порви,
Бо я прийшов з далекої дороги,
Подібний до згорілої трави.

Моя кохана, завтра я воскресну,
Ти ж нині

Дівочих непорочних ліній
Довершеність – літак і лук.
Вона прийшла у день осінній,
Вся повна чародійних мук.

На грудях, на стрункому лоні
Одежу тихо розпина.
Неначе куля

Я дівчина невеличка,
На головці в мене стрічка,
Вмію шити, вишивати,
Ще й читати і писати.

Проречисті тії читаю скрижалі
Народних пісень. І надії, і жалі
Свої тут народ положив у піснях,
Лунає та мова у дрібних листах.
І мертвії ті ватаги із могили
Говорять,

Я дівчина чепурушка,
Хоч я й невеличка, —
В мене лиштва мережана,
Червоная стрічка.

Я дівчина, як калина.
Люблю чепуритись;
Горе ж моє! — брела річку,
Забула

Скресає далина…
Пливуть і думи й хмари…
Пий голубе вино!
Земля сп’яніла — під крилом
Гойднулась хвильно,
Пливе, втікає і зорить
І назирці тримає
Тебе, мов сина…

Усміхаються глобусові
Школярі на уроках,
І сонце,
Неначе глобус,
Усміхається школярам,
А за вікном
Реве повесіння,
Вантажене снігом і кригою,
Та лісом тріск іде —

Сусіди близькії
Не завжди бувають «вороги тяжкії»,
Мир, згода частенько між ними бувають, —
Сусідоньки любо собі розмовляють.
Та краще, як пужка,
Не буде у ручках маленьких, —

Більшовицькі кури
бігають під зорями,
а комуністичний
рак спішить вперед.
Древні перелоги
душі геть проорані.

Щоб я не знеміг од щастя.
В руйнівному ритмі,
Щоб радість мене виповнювала —
а не втоляла жагу,
скажи, що прологом ночі
буває вечір. І потім
ще ж день пригаса!..
Додам

Біля струмочка, біля калини
Дудку Іванко зробив з вербини;
Гра-виграває в дудку Іванко,
Голос по гаю іде щоранку…

Ліс заіскрів у сотні горл
зозуль, і горобців, і горлиць,
їх сонцем оповитий хор
про власний зиск і власну користь
пускає стріли в солов’їв.
(З дощу такі вологи стріли).

Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику,
В полив’янім горщику!
Іди, іди, дощику, —
Цебром, відром, дійницею
Над нашою пашницею!

У збаночку молоко,—
Ох, то штука ловка!
Та як його скуштувать?
Не влізе головка!…
Наша киця дуже мудра —
Способу добрала:
У той кухличок вузенький
Хвостика вмочала.

Колись мене ти, Київ, визубриш
на ребрах прибережних круч,
від рук, в конвульсії покручених,
і до очей, для смерті визрілих.
І все простиш мені, приблудному,
і мовиш,

Превеселий сей день,
Ходім гулять на весь день,
Та вкрадемо порося,
Та й прославимося!
А порося утекло,
Тільки руки попекло.
Утік, утік кабанець —
Зоставсь хріну

Невеличка сімеєчка:
Тільки він, та вона,
Та старий, та стара,
Та Іван, та Степан,
Та Василь, та Панас
Та той хлопець, що в нас,
Та дві дівки косатих,
Та два парубки