Короткі

Загула зима вітрами –
Теплій осені кінець.
До віконця, як до мами,
Притулився горобець.

Притулився і зігрівся
Від домашнього тепла.
На калині сніг іскрився,
Гучно

– Ку-ку! Ку-ку! –
У лісі зозуля кує.
– Ку-ку! Ку-ку!
Свій голос луна подає.

– Ку-ку! Ку-ку!
То зліва, то справа лунає:
Зозуленька в хованки
З дітками грає.

– Вадик весело гука:
«Я знайшов в траві жука!»
Жук собі гуде: «Агов!
Я тут хлопчика знайшов!»

В нашій хаті суєта –
Ми купаємо кота:
Тато, мама, я, дідусь,
Дві бабусі, брат Петрусь.

Котик дивиться вороже
Та пручається, як може.
День купальний нелегкий:
Усі

Де ви пасли, олені небесні?
Ви почули срібний свист стріли?
Ви скупались у черленім плесі
чи в залізну дебрю утекли?

Де ви спали, олені небесні?
Ви відчули жовтий зір

Ведмежата в зоопарку
Влаштували вранці сварку.
Засоромились ураз:
«Діти дивляться на нас!»

По городу у селі
Ходить соняшник в брилі.
Навкруг жовтого бриля
Бджілка радісно кружля
Та співає: «Траля-ля!
Медом пахне від бриля!
Траля-ля! Траля-ля!
Чую, чую я здаля

Жовта нитка буде. Нитка жовта.
Жовта барва горбиться, як віск.
Ти не щез – на полотні зійшов ти
проступаєш, як осінній ліс
крізь імлу досвітню.

А зворотна
є стезя?!
А

Запахли яблука у сіні –
на молодість, на перший гріх.
Містечка галицькі осінні.
Є щось феллінівське у них.

Когось повік не розшукати.
Губити щось, як божий дар.
На обрії

Піймав Тарас карасика
У тихому ставу.
Тепер усі Тарасика
Рибалкою зовуть.

Зіпершись о стіну з гнилих бервен,
він солов’їні згадує рулади:
“О будь благословен! Навік спасен,
хто йшов з тобою в роки страху й зради”.

Він згадує їх лиця в тьмі

Горобчики сиділи
На гонтовом дашку,
У дзьобиках тримали
Усі по пиріжку.

Дивився песик знизу
На гонтовий дашок,
Чекав, коли хтось зронить
На землю

І днина тебе кожна покарає,
і ніч карає. Бо така пора.
Бо в тому, що на цін землі минає,
не гідна смертних, не достойна гра.

На дні і ночі в тоскній круговерті
вже не

Озвались дзвони –
Коляда іде!
Малих колядників
З колядками веде.

Різдвяна зіронька
На небі спалахнула,
Мов Божа Мати
Дітям посміхнулась.

В святій

Коли з’явилась лая псів
і забрехала,
між ними ти своє посів.
Душа сховала

свої обгризені часи
в старі бесаги,
а що залишилось – на пси!
На злі ватаги!

Трепети

Літа душа, немов лоша у зливі…
Куди ж тобі, маленьке і дурне!
Ніхто не перебув ці смуги сиві,
ніхто й своєї втіхи не збагне.

Хоч крапелину золоту побачиш? –
умить розтане на

Грає одуд у дуду,
У дуду.
З ним розмову
Поведу, поведу:

Дуда-дуда, дударику, —
Не мовчи, не мовчи,
В дудку грати-вигравати
Научи, научи!

Я заграю

Ми все залишили в могилах предків
і тепер
хочемо обманути безумство і час.

…Не про всіх запитав. Розказав
не про всіх – ще залишив для брата.
Із холодних космацьких отав
нічка встала – настала розплата.

І судді поміж них не було.
І коротким був вік

Сидить на гілці пташка.
Сидить.
Її злякать не важко.
Лякай.
Сидить на гілці пташка –
лякай!..
Сидить на гілці пташка
і край.