Короткі

Нехай — обвал. Нехай — лавина.
Не відсахнусь. Не відступлюсь.
В такому віці! так нестримно
Високим полум’ям займусь!

…Ущент розтрощуючи долю,
На грані щастя і плачу,
В

Отямся, схаменися, почекай,
За пристрасті не віддавай півцарства,
Бо на дороги болю і злидарства
Тебе спровадить вигаданий рай.

На тих дорогах бруду і обмов,
Де зрадою пашить

Пережила весни гарячі ночі
І літні дні також пережила,
Ще восени надіятися хочу
На пригорщу останнього тепла.

Як бабиного літа літургію
Заллють дощі холодними слізьми,
О

Гуляю я… Луг…
І –
Гул у луг.
Диво: не сяє ясен овид…
Круговиду диво-гурк…
Луг… Я свищу ледь не Дунаю:
“Ану!” День, де лущився гул,
Гуля, і турка-крутія Луг
Тне,

Прийми мою понівечену душу,
Вогонь осінній рідної землі!
За всі гріхи спокутувати мушу
Спустошенням страшенним у собі.

Чистилище осіннє наді мною! —
Розрадь і оживи, і

Рядком грішу — покутую рядком.
Вони мені — за злочин і за кару;
Вони Едем, водночас і Содом,
Сізіфів камінь з крилами Ікара.

Мене за тих рядків любов і лють
Осудить чиста і

Священик в ризах золотих
Благословляє, причащає —
То день осінній, що прощає
Всю марноту років пустих.

Зігріта тим осіннім днем,
Молюся ревно так і слізно.
А хтось

Хай прийдуть малі і великі
Поклонитись прощальній красі.
Твої, Осінь, божественні лики
Величаю! Достойна єси!

Не зламавши Господні завіти,
Не змiнявши на роздріб мети —
Я

Чекали зиму світлу, сніжно-білу,
Відречення від погані і зла.
Орда граків на місто налетіла
і чорним, чорним небо облягла.

Зима хирлява, ніби від хвороби.
Немає ні морозів,

Я сьогодні стояв у мовчанні,
хоч дивився на нього давно, –
краєвид, як здається,
звичайний,
тільки проситься на полотно.

Дайте барви,
ліси і поля…
Найрідніша, як рідна

Березнева хмара –
місяцю не пара.
Вийшов місяць із-за бору
вгору йде та вгору.

Розірвав сувої
хмари весняної.
І віщує на догоду
нам усім погоду.

Дзвонить

І лукавому –
умова кулі.
І лукавому –
мова кулі…
Ого, Вакула, лукавого
Унуртував у труну.

Мело куколем,
Мело болем…
Але перепела
Пилип
З
Низин
Веде в
З’явовир-кривов’яз
Оголілого…
А липа лови сиволапила,
Пильно говів огонь лип,
Яса лип отут

Меча років – об вікна ранків, бо
вік орачем.
Меча років – об риму мир, бо вік
орачем.

Мови данина… Дивом
Нотую у тон:
О — соло гожо-голосо.
Е — Лель, леле.
А —
Вада, гадав…
У — гуд у дугу.
И — бурану наруби.
І — лети, Боже, меж обителі…
Ноті тут

Мохом я сунуся, мохом-
Бід мохом, діб
Мохом…
У холод умру, сонно сурму — до лоху.
І чому? Шкода садок?.. Шум очі
В атом увив, умотав.
М’язами — зима з ям.
Атома

Мотор – кротом,
А
Висі місив
Радар.
І
От — сталебетонно тебе лат сто:
Стоп! “О!..” — “Тс!..”

Музо, ритмом ти розум.
О
Музо, реве розум…
Мила, поета за те опалим.
І, рівен зневірі,
Уріс у сіру
Дорогу, що дощ у город.
О
Віро босих… Охи соборів…
І на бані

Живому жити – у моїй душі
і мовою любові розмовляти.
Ми, зяблику, з тобою не чужі,
прилинь сюди, – де народила мати.
Я знову чую
твій ранковий спів,
де цвітом – аж

До осінніх лісів,
до тужавих полів
щедрий жовтень
піти нам сьогодні звелів.
І насипав у пригорщі листя мені,
і надовго лишився у серці на дні.

Я з осіннім засмутком і