Короткі

Від літа не залишиться нічого…
Дні-перестарки в зиму побредуть…
Подякувавши Богу за підмогу
Десь там впадуть у Лети каламуть…

У галасі технічних революцій
Їх мовби і на світі

Викине вир гривеники в
Кошару мурашок,
У мул глуму…
А народ дорана
(Ранок-конар
Жевріє…) ірве ж
Чуби ті, всивілі висвіти буч.
Вік – рів до одвірків…
Ереб

Все менше тих, хто думає і чує…
Імперія Матерії навкруг.
Людські імення відволавши всує,
Людей напризволяще кинув Дух.

Quo vadis, людство? Прямо, прямо й просто?
Куди такі ми

Господи! Невже відзимували?!
Перезимували! Дожили!
Розгребли руйновища завали,
Видобули іскру із золи.

Ще не нам під темними хрестами
Проростати зіллям для роси.
Доля

Дивитися —
аж сліпнути від болю!—
На цю державу скривлених дзеркал.
Чому перетворився Усміх Долі
На рідної історії оскал?

Чому Зневіри прірва прямовисна
Укотре знову

Милості! Жалю!
Геть з цього шалу
Швидше, скоріш,
Болить!
Спокій прорвало
Аж до провалу,
Криком кричиш,
Одуріть!

Чорна й потворна
Ця лихотворна,
Розпачу

Молилась земля у осінньому храмі,
Молилась за мир і молилась за спокій.
А люди топтали молитву ногами,
Жорстокі, жорстокі,
Немов нерозумні, розбещені діти,
Байдужі, глухі до

Нехай — обвал. Нехай — лавина.
Не відсахнусь. Не відступлюсь.
В такому віці! так нестримно
Високим полум’ям займусь!

…Ущент розтрощуючи долю,
На грані щастя і плачу,
В

Останні хризантеми відцвітуть,
А ми, безпечні, смутку не зазнаєм,
Бо ще нас весни сонцедайні ждуть,
Бо ще життя крізь пальці пропускаєм.

…Останні хризантеми відцвіли,
Останні

Рядком грішу — покутую рядком.
Вони мені — за злочин і за кару;
Вони Едем, водночас і Содом,
Сізіфів камінь з крилами Ікара.

Мене за тих рядків любов і лють
Осудить чиста і

Священик в ризах золотих
Благословляє, причащає —
То день осінній, що прощає
Всю марноту років пустих.

Зігріта тим осіннім днем,
Молюся ревно так і слізно.
А хтось

Снігу, стільки снігу намело!
Трусяться берези ніжнотілі,
Бігли, щоб зігрітися, в село,
Вибігли до поля — й заніміли.

По коліна в сніг зайшли стовпи,
Поле і холодне, і

Тихесенько, мій розпачу, не плач!
Ой люлі-лю, неприспаная муко!
Хіба не взяв вас розум на поруки,
Спокою обіцяючи калач?

А я давлюсь! давлюсь тим калачем.
Геть розуму нудні

І лукавому –
умова кулі.
І лукавому –
мова кулі…
Ого, Вакула, лукавого
Унуртував у труну.

Мело куколем,
Мело болем…
Але перепела
Пилип
З
Низин
Веде в
З’явовир-кривов’яз
Оголілого…
А липа лови сиволапила,
Пильно говів огонь лип,
Яса лип отут

Мара М.
Мана М.
Манна М.
Медово, де М.
Мушу М.
Музу М.
… Минулі луни М.
Міф і М.

Ми – дим.
Ми – дим віків, ми – дим.
Ми – дим низин, ми – дим.
Ми – долом молодим.
Ви – дивами див.
Ви – душу димами, душу див.
Ви – духу за пазуху див.
Ми – дух у

Музо, ритмом ти розум.
О
Музо, реве розум…
Мила, поета за те опалим.
І, рівен зневірі,
Уріс у сіру
Дорогу, що дощ у город.
О
Віро босих… Охи соборів…
І на бані

Живому жити – у моїй душі
і мовою любові розмовляти.
Ми, зяблику, з тобою не чужі,
прилинь сюди, – де народила мати.
Я знову чую
твій ранковий спів,
де цвітом – аж

Від Батьківщини – хліб і пісня,
від Батьківщини – клич і звага,
і рання сила, й доля пізня,
і молода, як спів, наснага.

Іди в життя по крутосходах
і прагни вищої