Короткі

Хомі – сімох.
Химі – німих.
А мені – нема?..
Німого бо гомін
Заз-
дро норд
Поніс у Сіноп.
Я сватався…
А туркеня – не крута,
За сури сиру – саз.
Шинка і

Шипиш…
Ти – войовит.
Віки тер єретиків.
Ти – щит.
Живи ж.
Я – цар під роями рим’я, орд…
і праця –
Осяяння. ( Ясо
Осяяння, ясо!)
Я – цар. Пієтет є і праця.
І

Щодуху дощ —
Лозу в вузол;
Мов швом —
Межу; в хащах— вужем…
І лопух у полі —
Мов швом.
Жах аж!
Потоп…
І — тиш… Зорі розшиті…
Радощі в хатах… Віщо дар…
…

Я – Леда, ти – цитаделя,
Закопана напоказ…
Ув орбіті брову
Я –
Воркун у кров…
І мажорно сон рожам,
А тіло літа…
І тіл експресія… І серп скелі ті –
Аж

Я сам… Ася
Молодо подолом
У кущі щуку,
А вода – адова…
Море… ром…
Я і Ася… Яса…
Моросно сон-сором…
Я…
Ася… Яса…

А запах хапа за
Віко років:
Анаші шана!
І Хихи тихих,
Іхи лихі: Анаші шана!
Мани хоч на панчохи нам.
А вакса ласкава…
Ладна Ксеня – не скандал:
Мед – Едем,
А

Я знаю, від чого я гину.
В годину крикливу й глуху
я крові чужої краплину
не злижу, як звір, на снігу.

Коли я прощаюся з вами,
сухі облизавши уста,
сповитими матір’ю

Я не зрубав її, небогу,
я тільки шепотів: “Пади…
і перегороди дорогу,
смереко, перегороди.

Ми ж молимось одному богу,
з одної глини і води.
Щоб мали ми й одну

В наші ночі оті медяні,
В ночі ті, що святіше нема,
Ти слова говорив мені,
Найніжніші слова.

…Наші ночі давно вже німі.
Я без ніжності — нежива.
Про кохання скажи

“Атож, ота”.
І
За руку – раз,
В кабак, в
Бар “Краб”.
– Каву, чувак!
Ух, кави вакху
Ув зіллі… Зву
Її.
– Завжди джаз…
– І – раті гітар, і…
Умугикав, аки

Віхало лахів —
Ружа зажур.
Атакує біда і шрамує, б’є у марші, а діб’є у ката.
А то — духото-худота,
Кат сам мечем мастак.
..Віхало лахів —
Ружа зажур.

Ви – сумнів, він мусив
На рать – таран,
Удар за зраду,
Вимулом смолу мив –
А то пурха хрипота,
А ще та теща…
У хижу – вужиху!
У… громада жада моргу.

Все менше тих, хто думає і чує…
Імперія Матерії навкруг.
Людські імення відволавши всує,
Людей напризволяще кинув Дух.

Quo vadis, людство? Прямо, прямо й просто?
Куди такі ми

Господи! Невже відзимували?!
Перезимували! Дожили!
Розгребли руйновища завали,
Видобули іскру із золи.

Ще не нам під темними хрестами
Проростати зіллям для роси.
Доля

Милості! Жалю!
Геть з цього шалу
Швидше, скоріш,
Болить!
Спокій прорвало
Аж до провалу,
Криком кричиш,
Одуріть!

Чорна й потворна
Ця лихотворна,
Розпачу

Молилась земля у осінньому храмі,
Молилась за мир і молилась за спокій.
А люди топтали молитву ногами,
Жорстокі, жорстокі,
Немов нерозумні, розбещені діти,
Байдужі, глухі до

Рядком грішу — покутую рядком.
Вони мені — за злочин і за кару;
Вони Едем, водночас і Содом,
Сізіфів камінь з крилами Ікара.

Мене за тих рядків любов і лють
Осудить чиста і

Священик в ризах золотих
Благословляє, причащає —
То день осінній, що прощає
Всю марноту років пустих.

Зігріта тим осіннім днем,
Молюся ревно так і слізно.
А хтось

І лукавому –
умова кулі.
І лукавому –
мова кулі…
Ого, Вакула, лукавого
Унуртував у труну.

Мело куколем,
Мело болем…
Але перепела
Пилип
З
Низин
Веде в
З’явовир-кривов’яз
Оголілого…
А липа лови сиволапила,
Пильно говів огонь лип,
Яса лип отут