Короткі

Чи рано, чи пізно — все одно
Вулкан таки своє промовить слово.
Прорветься з горла магмою воно —
Незаперечне і багрово!

Так само дух, і почуття, й думки
Вулканяться, коли стає

А я цією мовою влучаю,
Влучаю в тих, хто хтів її убить,
Хто запрягав, орав її печаллю,
Щоб нею тільки сало й хліб робить.

А гори барвами пишалися –
м’якими,
теплими,
духмяними.
І, може, ці рядки писалися
для тих, кого ми звем коханими.

Нехай, мов гори, запишаються –
душею, злагодою

Не сарказм закрасен,
А так само маска та —
Масам.
А за мого богомаза —
Оксамитово ти, маско, –
Уса пса та Спасу.

О, праг демоном Едгар По…
Оговтано медово демона твого –
В амурів віру мав.
О, гойда сад його
(І люлі, люлі, люлі…)
У морі рому.

Павлові Поповичу

Отави вато,
Варто трав…
О — травень! Не варто
Морозити зором…
Он воду чудовно
Низує Узин.
Низ у хатах… Узин.
Узин у хатах унизу.

Обра гарбо, добра гарбо…
Бикам – смаки б
Моди… Чадом
Пилу – на рану лип,
Умучили пташат, пили чуму,
У… намутили туману
У німінні піннім – і ну!

Котилася ніч по дорозі,
колисала в житах перепілки.
Спали зерна в тужавім колоссі,
не зривалося яблуко з гілки.

Тиша спати собі стелила,
та не спали в душі тривоги.
Давні

Ходили білі вишні по саду,
і ніч цвіла під кронами вишневими.
Щасливу думу думав я тоді,
що саме в цім краю міг народитись.

1 прагнула душа моя цвісти,
немов на святі,

Сонце стояло
в соняхах теплих,
квітка до квітки ніжно цвіли.
Маки пишалися зеленостеблі –
ще молоді і веселі були.

Мати знімала з маків узори,
цвіт, наче полум’я,
грав

Як музику, я слухав празькі дзвони,
вони мене будили і вночі.
Дзвоніть в життя,
не знаючи утоми,
В похід беруть вас
юні сурмачі.
Відлунюйся у небі, пісне-птахо,
я

Багато мостів на Влтаві,
безліч доріг до тебе.
Та я найтруднішу вибрав –
і йтиму до тебе
дорогою серця,
якою ходить кохання,
бо не кожному це судилось,
хоч безліч доріг

Стою зі світом я –
лицем в лице,
відкрите серце простору і цвіту.
Квітує сад під райдужним вінцем,
і пахощі розлиті на півсвіту.
Квітує день на радощах буття.
що нам кують

Приємлю
спориш придорожній
і білу ромашку
приємлю,
І сиву грозу,
що росте громокроною
в землю,
Приємлю.

Римо, ти – жито. Мир
Тримала, вишивала мирт.
Ти ж у віків, у жит —
Що дощ.
Рима — що дощ, а мир —
Римами, рима мир —
Ударами рим, а раду
Трима мирт.
О, ти —

Сіряк я, ріс…
І роки лісом осіли. Корі
І собі раді бідарі босі.
Сіро ріс
Я.
Сіро доріс
Вірами раю. А римарів —
У
Вірш-рів.
Драгна — в авангард.
І — бос

Усіялася яса лісу,
І вави сиваві
На ріллі ран…
І ратно гонтарі
У квіт нив – гвинтівку.
І вижили сили живі.

Хомі – сімох.
Химі – німих.
А мені – нема?..
Німого бо гомін
Заз-
дро норд
Поніс у Сіноп.
Я сватався…
А туркеня – не крута,
За сури сиру – саз.
Шинка і

Шипиш…
Ти – войовит.
Віки тер єретиків.
Ти – щит.
Живи ж.
Я – цар під роями рим’я, орд…
і праця –
Осяяння. ( Ясо
Осяяння, ясо!)
Я – цар. Пієтет є і праця.
І

Я сам… Ася
Молодо подолом
У кущі щуку,
А вода – адова…
Море… ром…
Я і Ася… Яса…
Моросно сон-сором…
Я…
Ася… Яса…