Короткі

На городі, день при дні,
В голубій хустині
Садить мама навесні
Помідори, дині…

Ось до мами підійшов
Брат мій, говорійко:
— Що це садите ви знов?
— Огірки,

Як повіє
Із Криму теплом,
Будить трактор
Поля за селом.
Цілий день
Із димком голубим
Білі чайки
Кружляють над ним.
І вирує
За плугом рілля,
Наче слід
Од

До ласкавого сонця,
Що прогнало мороз,
Відчинились віконця
На гілках абрикос.

Виглядають, як діти,
Із віконець в садах
Абрикосові квіти
З молоком на вустах.

Цвірінь, цвірінь,
Іде теплінь
На іменини трав.
Готуй човни,
А сани кинь,
Бо сніг водою став.
А ще готуй
Ріллю м’яку,
Сівалки і зерно,
Щоб у

Проростай, зерно,
Із землі:
Вже вернулися
Журавлі
І над полечком
Синя вись.
Проростай, зерно,
Не барись.
Знову зеленню
Вкрий лани,
Мідним

Ще не розмерзлася земля,
А вже над борозною
Вітає жайворон поля
З весною молодою.

Гукаю в небо голубе
Я жайвору дзвінкому:
— А ми вітаємо тебе
З поверненням додому!

Дідок Огірок
пішов у танок.
Він і вальси, і мазурки,
Певно, знає назубок.

Дідок Огірок
зелененький, мов стручок.
Такий самий брат у нього —
непосидько і

Перекотиполе
Зайчикові лапки
коле.
— Ой, спіймаю,
попадешся,
Перекотиполе!
Відкочу тебе
далеко —
за луги і доли.
Або й далі —
куди сонце
ночувати

Пливіть, пливіть! Не зупиняйтесь, хмари!
А я постою й трохи роздивлюся.
Мені тут тепло, і мені тут гарно:
після дощів я тут рости учуся!

Ця хмарка — ніби палац золотий.
А та — немовби хата з ластівками.

— Котру ти собі вибереш?
— А ти?
— Мені б оту,
щоб так було, як в мами.

Вітер кольору неба,
вітер кольору трав,
вітер дубам і вербам
щось на сопілці гра.

Грає про сонце, й про себе,
й про весноньку у цвіту
так, що дуби і верби
слухають і

Якось одна гора
прийшла до мене у вірші.
Коли це і друга гукає:
— А я ще горіша!

А я люблю обидві гори.
А я люблю, як і вчора:
і ту, що горіша за всіх,
і просто

Вечірні соняхи до неба підтяглись.
Бджола на ніч несе пісні у вулик.
До мальви й досі зазирає лис:
— Ти зацвіла чи просто усміхнулась?

Стомився Дощ
і сів у нас на ґанку,
а свої довгі ноги
аж до Єгипту, мабуть,
простягнув.

— Що в тебе болить,
яблунько?
— А… нічого…
Тільки оцей листочок,
що не хоче падати.

Ця пора року
називається Дощ.
А та хмара зветься
Бабега.
Ти про це ніде
не вичитаєш,
бо нового підручника
з природознавства
ніхто ще не написав.

У Вечора — гніздечко на тополі.
Там цілий день сплять
жовтоокі вечорята.
А виспляться —
то пурхають на небо
і зіронькам світити помагають,
бо очі в них —
ліхтарики

Запливає ранок
голубим човном:
сонце — за веслярика,
за музику — гном.

Вже година човнику
до берега пристать.
Запливає ранок.
Весла хлюпотять.

У полі тиша, як на двісті тиш.
Кульбабку вітер зранку розпинає:
— То ти летиш зі мною?
Не летиш?
Виходить, в тебе вирію немає?

Боже,
якщо Ти створив Грім,
то нехай би він
грав на сопілці,
а не торохтів,
розсипаючи по небу сухарі.
Тоді б я його не боялася!
Тоді б я йому
цілий день