Короткі

— Ходім до Раї, Рая скаже «за!».
— Та ні — до Валі!
— Валя скаже «проти!».
Ще й піднесе такого гарбуза!..
— То й будем тиждень їсти, ідіоте!

Залишившись без сінця,
Вовку заздрила вівця:
Стала б вовком — то вона,
Певно, з’їла б чабана!..

— Ізнов на тебе скаржаться, поглянь:
З’їв зайця!.. Скажеш, не твоя робота?
—Він так дививсь на мене, той вухань,
Що я не зчувся, як роззявив рота.

І гидко, і марудно теж,
В душі — неначе в’ються змії…
Бува так, певно, як ідеш
Уперше з ночі від повії…

Де бачив хто із смертних і коли,
Щоб правила без винятків були?
Шукай, шукай, бо ж пам’ятати слід,
Як є парадний — буде й чорний хід.

Друзі, виряджаючись в дорогу
До ясної звабної мети?
Не звикайте ви ходити в ногу,
Надто — переходячи мости.

Міст не може втримати громаду —
«Ліва-права!..» —
в прірву з

Руїни склепінь димлять ще,
Від пишних прикрас — відламки…
Перебудувать найважче
Святі повітряні замки.

Звір, що у душі у нас,
Прагне харчу повсякчас.

В небі хмари дощові…
Тиск упав… Ворона кряче…
Віє вітер в голові…
Що це, справді осінь наче…

З невбитого ведмедя шкуру куплю
На шубу голому королю!..

Бурчав язик ночами й днями:
Йому, бач, тісно за зубами,
А він би научив, як жить!..
Вільніше стало язикові,
Як зуби вибили Грицькові.
То що ж язик тепер?
Мовчить…

Кажуть: вродилося все від любові.
Істині цій ми повірить готові,
Тільки — що істина скаже сама?
Істина каже: «В цім правди нема.
Зважте лишень, мудреці безголові:
З чого от я

— Хто друг твій — скажи, не лукавлячи, нам,
І ми тобі скажемо, хто ти є сам…
Іуда розцвів, мов наївся халви:
— Мій друг — це Христос. Певно ж, знаєте ви!..

Були чужі — тепер же дружбі раді,
Про неї дзвоном дзвонять навкруги.
Що ж їх єднає ув одній громаді?
Не спільна ціль — а спільні вороги.

Всі варіанти я обмізкував можливі —
Одне виходить: як не поверни, —
Аби купить труси (у кооперативі),
То треба перед тим продать штани…

Крик, ланка, лемент, брязкіт, дзвін
Завівсь директор наш від ранку.
І так весь день безперестанку.
Вже нащо робот — тільки й він
П’є в закамарку валер’янку…

— Помер Охрім…
— Господь з тобою!..
Притьмом од чого вмерти б мав?!
— Та, бач, з утробою одною
На двох весіллях побував.
— Не вірю, щоб помер із того:
Він в інституті

Для убогих доля — наче тітка,
Все ж таки й вони — при божій ласці:
Переспала з євнухом сирітка —
Та й колише «лялечку» в запасці…

«Ні, не знайти у цім розгадок!.. —
Шкребе потилицю софіст: —
Чим більше в тінь, у закамарок —
Чомусь тим більше… «теплих» місць».

Гарно, гарно влаштувався зять
За плечима тестя дорогого:
Прохолода — божа благодать,
Хоч містечко й тепле, як до того…