Вірші класиків - українська та світова поезія

Цвіте краса, маяться рожі,
Вони для мене висхли всі,
Бо серце наче крають ножі.

Назавжди спокій мій розплився,
Терпить страждальниця — душа,
Бо долі корабель

Покрилось небо хмарами-журбою,
орел широких крил
облетів сто могил
в просторі сірою імлою.
Стрілець крило йому зломав…
Упав орел на гостру скелю,
на скелі і

Осінь переїхала по полі возом золотим.
Понад кучугури кучерява мряка — срібний дим.

Сонце з батогом проміння вогняний погонич.
Навпростець по небі білі хмари в перегони.

На

Дозрівають довгі дні, як ярі яблука,
лине листя з лип,
плине воза скрип,
коло лісу колом ллється вигук зяблика.

Палиться під захід сонця неба палуба,
от отара в

В чарах кохання моє дівування
Хочу я вільно, як пташка, прожить.
Вільне обрання і вільне кохання,
Серденьку воля, як хоче любить!

Шкода й розмови, святої любові
Силою в серце

до Г.

Я бачу, серце, ти кохаєш,
Як стрінемось, уся гориш.
Так чом у грудях ти ховаєш
Гаряче почуття й мовчиш?
Неначе квітка на віконці,
Що свіжої роси жада
І

Поважно і тихо в степу, як в мечеті.
Мов сторож, чатує орел із небес.
Дзвенить жайворонок в небеснім наметі,
В траві перепілка падьомкає десь.
В блакитті блаватному сонечко сяє,

Я пісню співаю
Про квіти, про гай,
Бо сбрденько просе:
— Козаче, співай!
Я пісню співаю
Про вірну любов, —
Співаю, бо грає
У жилах ще кров,
Про перса

..Дмухнув гарячий дух на мене,
Дух меду, чебрецю, малини, –
Це твій солодкгій дух, о нене!
Солодкий, рідний дух Вкраїни.
Вкраїно мила, рідний краю,
Я твій пашний чебрець – на

Ой там моє серце, – не тут, на горах,
Ой там, на Вкраїні, в безкраїх степах…
Туди, до могил, моя думка летить,
Де здавна покоїться, тихо лежить
Батьків моїх слава і лицарів

Всі люди знають, хто се:
Пошарпане убрання —
Сей старець, що не просе
Ні в кого подаяння,
А божим духом ситий,
На вид такий сердитий,
Блискучі очі, хмурі брови, —
В

Ой де той вік, мій вік щасливий,
Веселий, ясний, гомінкий?
Вік молодечий, незрадливий,
Правдивий, дружбою святий?
Де вік, надіями багатий,
Як зіроньками небеса?
Безвинно

Глянь, красуне, на ту чайку,
Що над річкою літа:
Прокигиче і до хвилі
Груддю щиро припада.

Глянь, красуне, на ту бджілку,
Що на квіточці сидить;
П’є жадібно мед

Люблю тебе, моя дружино,
Моя порадонько єдина!
Люблю тебе, як і колись,
Коли уперше ми зійшлись.
І враз, ми полум’ям кохання
Спалахнули, мов зоря рання,
І дух на легких

Найліпше на світі кохання солодке!
Ми радо й життя йому в жертву кладем.
Кохання скрашає нам вік наш короткий,
Від нього ми щастя й утіхи берем.

Погляньте на небо: нащо там

Я не для слави, не для світу
Перо узяв в тремтячу руку.
Зв’язать в цучок ці скромні квіти
Я хочу, щоб душевну муку
І горе вилити словами –
Гіркими дрібними сльозами…
Щодня

Коханий мій, весна надворі,
О, чув, як соловей гримить!
Поглянь, як сяють в небі зорі,
Як солодко в садку пахтить.
Візьми мене, візьми, коханий,
В садочок бережно

Моїй доні Анночці присвячую

Коли день погасне,
Зоре моя ясна,
Щиро я тебе благаю:
Освіти стежину
Молодій дівчині,
Що десь ген спішить до гаю.

Впали тіні

То не пісня по долині, –
Слізно плаче Верховина,
То не гули вод, –
Стогне раб-народ.

Риє землю джаганами,
Та посів його дощами
Геть змива з узгір,
Або нищить

Не плач, дитя моє кохане:
Привиддя злі – то тільки сни.
Твоя печаль, як сніг, розтане
Від перших подихів весни.

Душі радіти, а не скніти
Й тікати геть від боротьби:
Весна