Вірші класиків - українська та світова поезія

Так хотів би я знать:
Чи ще довго прожить
На цім світі мені доведеться?
І коли моя смерть –
Порадниця зла –
Склепить очі, у груді упреться?

Чую: серце болить,
Зотліва

У всякий час, у всяку пору
Люблю Вітчизну дорогу:
Степів її гладінь простору,
Громи й веселкову дугу.

Гірськи шпилі й ліси пахучі,
Красу ранкової зорі
І рік одвічні доли

О чарівнице, ніч весняна!
Ти повна звабних таємниць.
Я до землі схиляюсь ниць:
Вона вологою духмяна,

Теплом одвічним зогріва.
Ступнеш – і голкою трава

Гаптує

Ой, радієм недарма:
Чарівниця зима
Простелила килими
Радо гратись вийшли ми.

Гей, гу!
на снігу
Погуляти вийшли ми.

Біло, чисто на землі
Всі дерева у

(акровірш)

Біжать хвилини, дні, пливуть роки,
Епохи, повні боротьби із гнітом.
Титан-музика височить над світом.
Хто він, цей геній, пристрасний, палкий?
О звуків

Коли в ярмі стогнав кріпак
В лабетах царських посіпак,
Конало українське слово
В задусі темній і тісній,
Лиш в нашій пісні голосній
Зростали паростки здорові.

Коли

Зерна в жменю набираю,
Сію, сію, посіваю
В хатньому куті,
Щоб родили пишно, густо
І пшеницю, і пашницю
Ниви золоті.

Наш колгоспе-хлібодаре,
Чи готові в тебе ярі
На

Брате мій, пригноблений русине!
Чи ти бачив сяйво на зорі?
Як на Сході ніч імлиста гине,
Скелю б’ють нові каменярі?!

Громи та блиски,
Каменю бризки,
Вихрів до неба

Бува, що серце біль ссе.
Розказуй людям не все.
Вони обдурять стократ,
І стежка дійде до ґрат.

Любив я слово і спів,
Жагою правди горів.
Добро, я мислив, творив

Пролетіли соколоньки бистрі –
Мої весни, молоді літа.
Посхиляли голови перлисті
Пишні квіти: літо одцвіта.

Вже війнуло холодом із ґанку,
Пізно сонце заспане встає.
У

Оповідання у віршах

— Чи гукне котрий на мене?..
Розбудіть раненько, нене:
Нам до школи йти.
— Та навчання ж закінчили,
Набирайся, хлопче, сили —
В поле підеш

Пам’яті Т. Г. Шевченка

Діамант дорогий на дорозі лежав, –
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали

Свято веселеє нас привітало,
Свято, найбільш укохане в народі,
Будьмо ж веселі, журитися годі,
Набік лихеє, кого що спіткало, —
В святий вечір.
Будьмо веселі, всі клопоти

Гей, за наш рідний край
Встаньмо разом за Вкраїну,
За наш тихий, любий рай,
За її свободу, за добро народу
Будем до загину сміливо іти.
Всяк знеможений, переможений,
Всяк,

Привіт тобі, зелена Буковино,
Твоїм хорошим горам і гаям;
Твоїм одважним, дорогим синам!
Привіт тобі, вродливая країно!

Привіт тобі! Нехай твоїм хатам
Засяє сонце; щасная

Повій, буйний вітре, од самого моря,
Навій мені пісню, щоб виспівать горе:
Нехай мені пісня голосно заплаче,
Нехай у могилах будить дух козачий,
Нехай всім розкаже про тяжку

У мене є одне кохання,
Котре не зраджу я вовік;
Росло воно не день, не рік,
А і зо мною виростало
І квіткою рясною стало…
Не одцвіте моє кохання,
А буде в серці до

“Працюй, Іване, — пан казав, —
І не вважай на втому:
Від бога нам такий закон
В його письмі святому.

Адже ж сам бог шість днів робив,
Поки скінчив роботу,
Спочив же

Посвящається С.Павленкові

I
Веселиться земля,
Зеленіють поля,
Розвилися гаї і дуброви;
Соловейко в садку
Тьохка пісню дзвінку;
Од квіток

Тихесенький вечір
На землю спадає,
І сонце сідає
В темнесенький гай.

Ой сонечко ясне,
Невже ти втомилось,
Чи ти розгнівилось?
Іще не лягай!

Світи ще