Вірші класиків - українська та світова поезія

Бажання Русі

Спущено трупа, згашено походні,
Росте могила над дверми безодні,
А на могилі помершого брата
Новий рік тайні відчиняє врата.

Судьба засіла на

В день вінчальний на поклін

В якім то блеску б’є Відень столиця!
Чи огнем бухла Австрія ціла?
Ні, то вінчаєсь чудесна двоїця,
Браковінчаєсь сонце і зоря.

А над

І ви питаєте: чому замовкли ми?
Прощо утихла піснь тепла святої яри?
І ви питаєте!.. Чи не видите ви,
Як коплють сквапно гріб, роздають братам свіщі,
З єреями чужих муз заводять

За тобов ся оглядаю,
О тобі всегда думаю,
І вечером, і раненько
За тобов тужить серденько,
О юносте солоденька!
В тобі краса, в тобі сила,
В тобі життя як миленька
В

Як сонце западе, і вечір замріє,
І птичка вколишесь під тихим листом,
І зірки засвітять, і луна розтліє,
І все до спочинку складеся кругом,
Я, бідна, думаю і нуджу собою.
До

Чим провинила ти, що в твоїм оку
Узрів я мій небесний світ?
Чим провинила ти, що рік по року
Мені спокою більше ніт?

Що за тобою неводом скитаю,
Як тінь блудна в лучах

Хто, як Ти, велій, всемогущий Боже!
Ти одним словом воздвиг з пітьми світ,
Твій престол – небо, а земля підноже,
Ти отець всьому, тобі рода ніт.

В твоїй долоні плаває

По гробах гробів ходим ми,
І з ілу костей наших братій
Возносим храм для отчини
Величественний, пребагатий.
Но хто вість, чи на місці тім,
Де днесь взникає Руси дім,
Не

Невинности, душі красний рає!
О ти небесний ангеле спокою!
Як же щасливий чоловік з тобою,
А як нещасний, хто тя пострадае!

До нього боязнь, до нього сромота,
До нього грижа

З польского рукопису

Мама мене била,
Що-м Яся любила.
А як маминоє
Тато личко ссе,
Чому ж го за те
Мамунця не б’є?

Я мечусь робочо
І роблю охочо,

А. «Нараю ти, друже,
Жіночку хорошу».

Б. «Дякую ти, друже,
О жінку не прошу».

А. «Красна і здорова». –

Б. «Ет, нездала мова!»

А. «Як ангел миленька,
Добра і

Добрий день! Щасть ти, боже! Ти плачеш? О диво.
Днесь Новий рік, чи знаєш? На лучах зорі
Плинуть в бряску рожевім хмарки задумчиво,
А в них райська колибель: надія і сни.

А ти

Казка

Над потоком луг,
А на лузі плуг,
А сестриця борона
Обід йому винесла,
І сперлася на чепіги,
Наїжила зуби з пихи,
Задерла ніс до гори
І ну ж ся

Раз ся пчоли вироіли,
Но бідні без матки;
Однак вірно позносили
Добиток і статки,
Що дістали в віні
По своїй родині,
Вся зо всім
В новий дім.

Й зачали

Стоїть дівча в полі,
Стоїть, глядить, плаче,
А летять соколи,
І ворон десь кряче.

А в даль ген дівочі
Видивились очі,
А здаля від моря
Летять птиці горя.

«Гей

Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, що плугом святу землю оре,
Золоте зерно на ній засіває,
З пустарей творит царинноє море?

Гей, хто пожитки чесніше відносить,
Як той,

Вітай нам, гостю з таїнственних світів!
Вітай нам, сине матері времен!
Якую судьбу небесних совітів,
Скажи, владико: грозу чи Еден
Несеш ти нам?

Се глянь, ми народний

Уривки з поеми

Хто спорив на труду нивах
В життя свого ранку,
Той розв’язав в світа дивах
Не одну заганку.

Чудно не раз неробові,
Звідки ум, достатки,
Як

Чи ти єще, другинечко моя,
Ведеш к востоку слізную зіницю?
Чи ти єще, болізненная,
Не запалила твоїм снам гробницю?
Єще ли стогн мечтаній блідих
З чорної рветься твого серця

Чи знаєш, брате, де вічні рожі
І безустанний цвіте май?
Де з небес сходять ангели божі
І насаджають земський рай?

Ходи зо мною, глянь: там кімната,
В кімнаті мати