Вірші класиків - українська та світова поезія

“… тільки видно хрести;
Туди мені любо-мило оченьками звести”.

Оп’ять спориш став вигон укривати,
Оп’ять діждались весняних святок;
Оп’ять ідуть заквічені дівчата
Тулятись в

А. Л. Метлинскому

Біля церківки старенької
Зеленіють дві тополоньки;
У тіні їх у густенької
Невисокая могилочка.

Купка чорная рябіється

Гаю мій, гаю, гаю зелененький!
Вітре мій, вітре, вітре швиденький!
В густому гаю листя жовтіє;
Вітер гілок не колише й не віє.

Те, що колись по весні красувалось,
Те, що

А. А. Леонову

Віє передзимній
Вітрець студененький;
По степах осіннє
В’ється павутиння.
Що ж то між травою,
В’ялою, сухою,
Кульбаба жовтіє?
Чи б то

У густому гаю, на березоньці,
Звила гніздечко голубонька-горлиця,
Із маленькими дитятками,
З сивенькими глуб’ятками.
Стала вона ранком діти годувати;
Став вітер березу

Є в нас плесо; осокою
Поросло кругом;
Посередині плавочки
Плавають рядком.

І ростуть над плесом вільхи
І гнучка тала,
І у вільхах заховалась
Хаточка

Зелененький берег тмиться,
Річка срібная шумить;
Ходить хлопець невеличкий,
На той бік ріки глядить.

На сім боці нив’я, поле,
Сивий степ та слобода,
Зелень в’яла, всюди

Раз вітер на дворі шумів,
У вікна поривавшись,
А я в кімнатоньці сидів,
З коханкою обнявшись.

І я дививсь, як на щоцях
Ягідочки красіли;
А перед образом в кутку

— Світи, зоре, ізвечора, а місяць з півночі;
Вийди, милий, чорнобривий, потіш мої очі! —
Дівка хлопця визиває,
На ігрище закликає
На цілую нічку.

Заспівали, заскакали у

Ні, ні, мамко, ні, ні, дівко,
Я тобі не ворог;
Не лякайся, моя галко,
Не втікай од мене.
Ходім вкупі в огородець:
Там квіток багато,
Є синенькії волошки,
Нагідки

В огороді березонька баркан оповила;
Чом до мене ти не ходиш, моя Галю мила?
В огороді березонька крій коляки в’ється;
Чом зо мною дівчинонька ніяк не зійдеться?
Ой березка

Вийди, коханко, вийди, миленька,
Нічної вийди години;
Дай поцілую, дай помилую,
Серце, тебе наєдині.

Дай подивлюся, дай погляжуся
В ясні, чорненькі очиці;
В їх твої думки

— Ой ти, дівчино,
Гожого стану!
Вийди до гаю
Або к бур’яну.
Ой ти, дівчино,
Гожого зросту!
Вийди до гаю
Або до мосту.
— Ой, під тим мостом
Очерет

— Дідусю, розкажи нам казку невеличку.
«Яку ж би вам сказать»,— пита дітей старий.
— А от про відьму ту, про бабу Гребетничку,
Що бачив ти колись, як був ще молодий!

«Ану вас з

Зіроньки у небі заблищали,
Квіточки в садочку забіліли,
Дівоньки у полі заспівали.

Що на небі зірки,
Що в садочку квітки,
Що між нами дівки.

Що на небі зірка, як

Ходив весною я по квітчаній долині,
За кожним ступнем зілля уроджало сонце.
І я згадав, як по зимі в моїй хатині
Мороз мережками вицвяхує віконце.

Тепера по зимі сиджу в своїй

По небу блакитному
Хмарочка плине;
Спитай її, брате,
Куди вона плине?
Чи так собі вільно
По небу гуляє,
Чи хмарочку-пару,
Невдаха, шукає.
Все небо синіє;
Одна

І
Я п’ю прив’ялу тишу саду,
як стигне пізній холодок,
і слухаю Шехерезаду,
що знала тисячу казок.

До мене простягла долоні:
«Я жду давно тебе — прийди!»
А на

Я полюбив тебе на п’яту,
голодну весну: всю — до дна.
Благословив і путь прокляту,
залиту пурпуром вина.

Орлицею на бій летіла
ти, добросерда, а не зла.
Я бачив кров на

Три ночі ти, красуне величава,
цвітеш, розклавши на воді листи,
великі і округлі, мов щити,
а серед них хрещатий Лебідь плава.

Як гірський сніг, спочатку ти білява,
а потім у