Вірші класиків - українська та світова поезія

Зелений сад, зелений сад,
Зеленая могила!
Зелений сад вдяга весна,
Могила забриніла!

Як гарно слухать, коли вніч
Маленький соловейко
В квітках затлямка, засвистить
Так

Бігав олень горами,
Горами, долами,
Він по лісу скакав
Гнучкими ногами,
Густий ліс роздирав
Рясними рогами.

Чи по тих горах, чи по тих долах гарний хлопець ходив!
Із

На добраніч усім на ніч –
Годі вже блукати;
Одинокий, безталанний,
Ляжу спочивати.

Холодная постілонька
У темній діброві,
Буду ждати, сподіватись
Любої

Заліг, заліг козаченько
Та й не підведеться;
Товариші вертаються,
Хворий зостається!

– Товаришу, рідний брате,
Маю умирати.
Ой дай же, мій товаришу,
До родини

Ой ішов козак, ой ійшов бурлак
На той бік Самари;
Там жили тоді по балках-тернах
Самарські лугарі.

Ой нема в його роду-племені,
Ні батька, ні неньки,
Затомилося,

Зажурилась Україна,
Що недобра їй година:
Наступають орди ханські,
Палять села християнські,
Палять села із церквами,
Топчуть ниви із хлібами,
Мир хрещений марно

Из народного предания

Темної ночі коло воріт
Хтось стукотить;
Панська служанка вийшла у сіни:
Коло порога мізильна дитина
В золотім кріслі сидить.
– На тобі,

Из народного предания

Оженила мати єдиначка сина,
Узяла невістку дівку-сиротину,
Взяла і не рада – вовком вовкує,
Повсякчас бідну сирітку катує,
Шле на поругу по

Під Києвом, стольним градом,
На славній долині,
Де впадає Чортория
У дніпровські хвилі,
Збиралися руські люди
На велику раду,
Рахували, як родину
З лиха

Вийду ніччю в чисте поле – гроби бовваніють,
Погляну я в чисте небо: там зорі зоріють.
Ясні зорі, красні зорі, любі зорі, милі!
Буду на вас поглядати, стоя на могилі.
Рівним рухом,

1. Еллада

Голосно в світі гула твоя чародійная слава,
Змалку героям твоїм привикав дивуватись школяр;
Сльози народів текли на руїни твої; на колінах
Мовчки

Була мого віку в маї ти моя зозуля.
Де взялася шуря-буря, холодом подула!
Нас погнала-розігнала, я один зостався.
Пройшло літо, тоді знов я з тобою спіткався.
Либонь, літо

Спить Вкраїна та руїни
Нові щодень лічить,
Гине слава… та й ту славу
Усяке калічить.

Не вернеться дідівщина…
Нехай не вертається –
За що ж з теї старовини
Святої

Не сходило ясне сонечко,
Щось стукало у віконечко,
Віконечко одчинялося,
Я, молода, дивовалася,
Я, молода, як ягода.
Прилітала дрібна пташечка;
Чи то

Милий отець, мила мати,
Дружина миліша;
Радий козак молоденький,
Дівчина радніша.
Вранці у їх весіллячко –
Кінець дожиданню,
Завтра піп їм руки зв’яже
На вічне

Діти слави, діти слави!
Час ваш наступає:
Од Бенеток до Камчатки,
Гомін розлягає.

Од Бенеток до Камчатки,
Од Фін до Боспора
Розрішається загадка
Великого

То не зараза та, що з пекла вигаса
І по світу зі смертію гуляє,
Паскудить мир, як ниву сатана,
І білий світ тугою засіває, –

То наш Максим, неприятелям страх,
Завзятіший

Ой заблищала зірочка на небі
Та простяглася стрілкою по небу,
Та покотилась вона на долину,
Та упала вона на могилу!
А на могилі цвіт-соняшник стоїть,
А в могилі щось поховане

– Чого ти, коненьку, мій конику хижий,
Невесело, смутно стоїш?
Я тебе кохаю, вівса підсипаю,
А ти на мене й не глядиш!

Веду до водиці, к холодній криниці,
А ти засопеш та й

Гудуть дзвони, гудуть дзвони,
Ходять з корогвами;
Юрба люду на цминтарі,
Товпа коло брами.

Йдуть старії, молодії
Ізо всього села:
Христос воскрес, Христос воскрес!