Вірші класиків - українська та світова поезія

Ось блиска чар, заклятий в дорогі каміні,
З краси, і крові, і терпінь.
Їх пише золотом в пурпурнім пергаміні
Огонь терновий поколінь.

Ликуй, богине Ладо, хоча й Марена з

Ой, щебечуть соловії,
Розвиваються лелії,
Квіти сиплються з вишень;
Пара голубів туркоче,
Наче слухати не хоче
Соловейкових пісень.

Ой, туркоче, буркотає,
Одно одне

Я молодий, веселий птах,
Лечу, як вітер в небесах,
З пісень моїх все ллється сміх, —
Весняний спів для всіх!

Хай буря грає, — я сміюсь,
З новою піснею несусь —
За мною

Дзвонять дзвони вечір, сумно дзвонять нині;
Пишуть сумні вісти — будеш, сину, сам…
Мамо моя хвора, руку дай дитині,
Мамо, тії дзвони на добраніч нам!
Мамо моя, мамо, слухай мого

Стрілецька пісня

Б’ють літаври гучні, ясні сурми гремлять,
Іде Січ, грають полки, як море,
Бунчуки піднялись, хоругви шамотять
Через гори і доли, і

Ой роздерли нас, розклювали нас
Круки тай ворони —
Виросло по нас з Сяну по Кавказ
Зіллячко червоне —
Гей гей, зіллячко червоне!

А круки летять, ворони кричать
І

Ніхто не знав, чого степи шуміли,
Чому могили сонні потряслись,
Чому поля від крови червоніли,
Чого серця від жовчі зайнялись!

Ніхто не йшов провідаться загонів,
Чому на них

Нанизав я ожереллє
З чистих перлів серед сліз
І приніс тобі, Ольдзюню,
На весні тобі приніс —
Тай поклав тобі на груди
Тії перли серед сліз!

А ти, Дзюню, розірвала
І

Вічно весни повертають,
В гаю маї розцвітають,
Як загріє сонця луч —
Буявіє жито яре,
По-під небо, по-над хмари
Грає журавлиний ключ.

І кого весна цілує,
Личко рожами

В ярім лісі від доріжки
Я зустрінув три орішки,
Три орішки в орішині —
Та всі розкотилися;
Приманчиві три дівчині
На мені судилося!

Приманчиві три дівчині
Як згадаю,

Скорше жар в землі застине
Скорше висхне синє море,
Скорше згасне сонце ясне —
Як любов на світі згине,
Наше щастя, наше горе!

Як зозуля весну чує,
Сяде, паде тай закує,
Смійся, сонце; вітре, вій!

З вишні гукне листя яре —
А як дощик рине з хмари,
То веселка блисне в ній!

Стрілять цвіти серед

Пташка пташку доганяє
Бистрим летом вилітає,
Срібним крилом крає хмару,
Злотим дзюбком кличе пару:
Люба, любиш цвіт?

Лучі сонця засміялись,
Як ті пташки доганялись

Ой маю-ж я жаль глубокий,
Маю, Дзюню, жаль!
Шлях далекий, світ широкий,
Є де дітись, де минутись,
А ми мусим все стрінутись —
І знов мені жаль…

Вчера на забаві

Шум-гульня не затихала,
Шумки гучно банда грала,
Поміст гнувся, трясся склеп —
Одна мамця з крісла встала,
Таткови на ухо шеп:

“Чо, татунцю, йдеш так живо?
Та всі з нею

І знов я в тебе в гостях дома
На лишенько своє!
Палає серце, як солома,
Бо знов той глум, той гордий сміх;
То з мене, з мене при усіх
Сміється “щастєчко моє”!

Сиджу між

Тиха нічка. Всі заснули,
Я не можу вснути!
Тесля струже за стіною:
Чих! чих! і чих! в покою
Серед глуші чути…

Мені сумно, дуже сумно,
Дзюню, мені сумно!…
Тиха нічка —

Чорна тінь, закривши очи,
В саду ходить серед ночи.
Півні піють, далі ходить —
Моя мама йде, підходить:
“Ти чого не спиш?

Чого думку все думаєш?
Все сумуєш, все

Як щойно щойно зазоріє,
А вже мій ангелик летить,
В повіттю крилечками мріє,
На синім небі рожевіє —
В руці мій кошичок держить.

І пролітає крізь віконце
Тай заглядає, чи

Ой вже Галя, моя Галя,
Моя любка, моя краля
Там віконце відчиняє,
Тай на мене вже чекає,
Вже чекає, гей!

А у Галі, в тої Галі
Уста красні, очи карі,
Очи карі, личка