Вірші класиків - українська та світова поезія

Із хатини тії, що в гаю
свої двері в поріг увалила,
туди юність приніс я свою,
де з Губкому, неначе на вилах,
висне шкура мужицька в крові,
червоніючи світлом різниці,
аби

Я вас любив, німуючи, то словом,
і вірив сліпо, то тривожно знов,
а ви боялися, щоб випадково
не виявив при людях я любов.

Я вас любив побожний, то злорікий,
ви ж обминали,

Стане до плуга народ-хлібороб,
як море стояло в киреї із чорного мулу
коло билець колиски його:
угородить леміш
іржавого плуга
у ребра землі
по граділь…
розверне

А працю ту, що виросла із поту
твого гарячого в жнива,
що сипалося зерном через гору
у кіш дубовий до млина –
забрали в тебе ми не так, як таті,
але розбоєм в білий день,

Ідуть селяни в темні далі босі.
…………………………………
… біліють коси матерів, –
ридають неньки разом із вітрами
і руки простягають над степами
до брам високих городів.

Моя голото, моя доле!
Чого на тебе завше грім,
Чого не квітне тобі поле
Із теплих водами дощів?
Збиваєш нігті об могили
І заливаєш кров’ю степ…

У мисці борщ пісний,

Із блакиті піль шляхи розляглись,
на боках у них зацвіли гречки…
Та рої бджолині ними не гудуть,
меду не несуть у пасіки-садки…
А шляхами кров огненно димить
та вихри прядуть

На персах землі
гора;
у важке небо зоряне з сонцем
впира чолом.
Од п’ят гори до зір небесних
криваві тумани.
На горі хрест в туманах —
хрест.
Простяг рамена
од

Ой з трьох кінців світу
вдарили вітри —
браму землі розчинили.
Із темного творчого лона
закуріли тумани,
сипнули квітки на поля України.
По споришу зелених меж
ходило

Щоб співати кольор чорний,
Дала-сь голос свій,
І, тобі їдній покорний,
Я співаю кольор чорний,
Бо то кольор мій!

Сумне моє життя було.
Як і кольор той!..
Як згадаю

Ой у полі річка,
Через річку кладка,
На горбочку у садочку
Біленькая хатка.

Там сироти жили:
Братик із сестрою.
Жили собі, кохалися,
Як риба з водою.

Брат

За Києвом, коло Дніпра,
Як сінь, синіє ліс дрімучий.
Під лісом тим їдна гора,
На нії хрест малий, блискучий.

Замерло все коло гори,
Жива душа туди не ходить,
Лиш ворон

I
Коло річки, коло Бугу
Лужок процвітає,
Там Ганнуська-дівчинонька
Коров виганяє.

Там Ганнуська-дівчинонька
Коров виганяє,
Русу косу заплітає,
Стиха

I
За селом десь у дубині
В невеликії хатині
Жила бабка Гнибіда,
З нею дочка молода.
Бабка в гріб уже ступала —
Ізісохла, ізів’яла
І лишилася краси,
Як билина без

Став багатий колись пан
Короля благати,
Щоб король йому зволив
Воєводство дати.

А король йому й сказав:
«Відгадай три штуки,
Відгадаєш — тогди на!
А як ні — на

Раз московські сенатори
Змовились мовчати,
Щоби нашим запорожцям
Відвіту не дати.

Ото входять запорожці,
Москалів вітають;
А ті сидять бовванами,
Не

Розкипається горох,
Наймит — що діяти?
Іде в церкву до попа
Обідати звати.

Розштовхує мужиків
І сажею маже.
Піп якраз стоїть з хрестом,
А той йому й каже:

«Та

Наварив багач, напік:
Батюшки чекає.
Батюшка лиш на поріг —
От він і вітає:

«На тепленьке, в добрий час!
Тілько що зробили…
Та де ж то ви так були,
Батюшечко

Молотив раз у попа
Парубок Микита
Та якось там і украв
Цілу мірку жита.

Украв собі та й сховав…
Прийшло сповідатись —
Лихе його підвело
Попові

Щойно в церкві коли дяк
«Їже» заспіває,
Бідна баба у кутку
Мало не вмліває.

Аж завважив теє дяк,
До неї забрався.
«Чого плачете ви так?» —
Стару запитався.

«Як