Вірші класиків - українська та світова поезія

Раз
Улас
Під ліском корову пас,
Сів спочити
Коло жита
І заснув собі на час.
Спить, не зна, що комарі
Вже скликаються вгорі,
Вже гудуть, мов ті джмелі,
І

Наш Тодірко Патичок
Має п’ятий вже рочок:
Ніс — мов ґудзик, личко біле,
Очка сині, погляд смілий,
Чуб русявий, кучерявий,
Що й казати — хлопець бравий!

Є в Тодірка

В Нагуєвичах на горбку
стояла хата у садку,
а збоку — кузня майстра Яця,
меткого Якова Франка.
Там цілі дні кипіла праця,
бо справна в коваля рука.

Дзвеніли молоти й

Як Лесь мав чотири рочки,
Все простоював в вікні:
Діти в школу йшли рядочком,
А маленький Лесик – ні!

“Мамо, матінко моя,
А коли ж піду і я?”

П’ятий рік минув

Над Дніпром широким
Старовинний Київ —
На Софійській площі
Гетьман на коні.
Славний Кожум’яка
Побивав тут зміїв,
Що несли неволю
Вільній стороні.

Києве,

Матусю наша, ми це знаєм:
Багато ангелів є в Божім раю,
Та на землі лише один між нами:
Це наша мама!

За вас ми молимося Богу,
За вас благаєм Пресвятого,
Щоб вам

Люблю я квіточки пахучі,
Люблю берізоньку струнку,
Люблю той явір, що на кручі
Коріння миє у струмку —

І трав зелені оксамити,
Важкі пшеницею лани,
Високі гори

Мудрий княже Ярославе,
Свого батька гідний сину,
Ти підніс до сили, слави,
До могуття батьківщину.

Скрізь з пошаною по світі
Твоє ймення споминали,
Королі, князі,

Три букви СУМ, а скільки змісту
Єднання рук і душ, і серць,
І порив дум полумянистий,
Що викликає ніч на герць.
Лютує зло за муром тюрем
І дише смертю, наче гад.
Сумівче,

Гей, яка чудова,
Свіжа і багата
Українська мова,
Мова мами й тата!

Словечко за словом
Я учусь завзято
Запашної мови,
Мови мами й тата.

Мови мами й

Коли святий Микола
З небес на землю йде,
То кожний дім і школа,
Мов вулик бджіл, гуде.

Там дітвора чекає
На срібних янголят,
Що із доріг безкраїх
На землю

На небі зорі, зорі,
Поля снігами занесло,
В киреї білій все село,
А місто в світла морі.

По полі вітер віє,
Що вирвався десь з-поміж лоз,
По селах тріскотить мороз,

Він зрозумів великий поклик хвилі,
Народу син, унук дідів своїх,
Бо присягав на батьковій могилі,
Обороняти рідний свій поріг.

Він зрозумів великий зов Народу,
Як задзвонили

Під зорями весна ще буде спати,
Ще місто мла вкриватиме густа,
А ми до церкви підем привітати, –
Воскреслого Христа!

Приспів:

Співаймо, друзі, в великоднім колі,

Є в мене найкраща на світі матуся,
За неї до Тебе, Пречиста, молюся.
Молюся устами, молюся серденьком
До Тебе, небесна Ісусова Ненько.
Благаю у Тебе дрібними словами
Опіки та

Дивне диво, диво з див:
Хтось яєчко загубив
І не в місті, не в селі,
А під лісом у траві,
І не біле — кольорове.

Звірі й птиці із діброви —
Жаби, миші, круки й

Зима пропала, люта, зла —
Весна воскресла над полями,
Луги змережала квітками
І нам Великдень принесла.

Встаєм удосвіта. За мить
Побожно в церкву поспішаєм,
«Христос

На дзвіниці дзвонять дзвони
Великодні, голосні –
Всюди втіха, всюди гомін,
Всюди радісні пісні.
Це Ісус воскрес з могили,
І воскресла з ним весна,
Квіти сині, жовті,

Котилася писаночка
Згори на долину,
Прикотилась простісінько
До нас у гостину.
А за нею йде Великдень,
Несе білу паску,
Дзвонить в дзвони, розсипає
Радощі і ласку.
А

Під зорями весна ще буде спати,
Ще місто мла вкриватиме густа,
А ми до церкви підем привітати
Воскреслого Христа.
А в церкві так велично, світло буде,
Заграють дзвони із