День падає, як птах короткокрилий,
З височини непевної — і крик
З ним падає на трави побурілі,
На чорний і безлистий чагарник.
І здобич ту мисливець хмурозорий
Кладе в
Загине світ! Безумством і війною
Потоптано його найкращий цвіт;
Свариться хаос чорною рукою:
Загине світ!
О бідне, бідне серце! Безліч літ
Ти билось марне з темрявою злою
Не видно берега у сивій млі.
За нею, ген — дари і насолоди.
І ми забудем давні недогоди,
Як рідних гір побачимо шпилі.
Далека путь до світлої землі!
Таять підступність рифів
Прекрасні дні, в минулім потонулі!
Ще образ ваш не стерся, не поблід:
Іду в ліси, де мій зостався слід,
І знов мені шумлять дерева чулі.
Я бачу блискавичний біг
...Я вернувся до тебе, отчизно моя,
І всміхаюся рідним долинам.
О, як солодко пахне ласкава земля
Чебрецем і полином!
Аромати віків, дорогі, затишні,
Вони душу потіхою
Лунають кроки, дзвенять ключі
В безлюднім замку, пізно вночі.
Хочуть убивця, тиран і тать
Зірвати з останніх дверей печать.
Хочуть останній розкути жах,
Що землю скорботну
Порок покарано, чеснота тріюмфує.
Радіючи з поразки зла,
Виходить публіка на вулицю, де струї
Холодного дощу і мла,
Де тужним привидом нічна негода плине,
Де вогким мороком
Скоритись? Ні! Для почувань знебулих
Ще має сину їх передший спалах:
Я чую запах радостей минулих,
В заобрійному вирії пропалих.
Так Жовтень, тоскний спадкоємець Літа,
В собі
Повниться вечір сизою млою —
Як осінь за літом, тужу за тобою.
Падає в парках лист нездужалий —
Дороги мої до тебе запали.
Чи сниш ти, за безкраєм далей укрита,
Дорогу до
Ви, що пройшли крізь жах,
Що вдома не знали дому, —
Вітер в чужих містах
Вам співає втому.
Радість не явить вам
Своє перлове обличчя,
В ваш зруйнований храм
Н. Г.
Як збережу твій образ? Суєту
Приносить часу біг і глушить пам’ять,
Біль родить біль, біда зове біду —
І вир шумить, виснажуючи пам’ять.
А те, що в ароматній
...І козаки на світі всі вельми ся труждают,
поневаж перси свої на войнах виставляют,
Боронячи отчизни і добра христіян,
жеби не преодолів нечестивий басурман.
І не токмо що перси
Яко вся діла Твоя, Боже, неізреченна,
тако і сія нам вещ отнюд недомисленна,
Же-с посадил єси нас вірних на землі хладной,
і на части світа сего почасти і гладной.
А невірним
О горе бідним людем убогим на світі:
же не могут скутечно радости іміти.
А богатому аще і скорб часом ткнется,
то в том же єму часі рихло і минется.
Бо багач судам очі мздою
Се же паки вірш вмісто предмови до ласкавих і благоразумних чительником, особливе до віршописов
До чтущих написав-єм сіє прошеніє,
іж би мні дарували прощеніє,
А барзій
Вірш, прощенія просящий, до всякого чина ласкавих чительников
Кому вподобаєт та книга, благословіть,
а кому здасться злая, то прошу, не кленіть.
Із меж вас мієт бити, же
Чтущи мні книги, в єдин час так начитав-єм
слово, і, где оно єст, ах, запам’ятав-єм,
Же жиючих в неволях вельми похваляєт
і блаженними оних людей називаєт.
Ми ж речем: не дай боже
Не дармо повідають, где, мовять, людей купа,
там не буде боліти праве нікгди у пупа.
І у гурту, теж мовять, їсться спорно й каша, —
правдивая то з віку реч і приповість наша.
І
Школа — церковний угол, так ся називаєт,
кгди ж церковних набоженств дітей научаєт.
І, що в церкві правять, то в школі знайдуєт,
а безчиній в ній жадний нікгди не знайдуєт,
Бо,
Єжели прилучиться в котрий час погода,
тогда людєм биваєт особна вигода,
Бо в погоду і смутний веселим биваєт
і в той час змало скорбі своєй забиваєт;
І работающим ліпш тогда
Сторінка 258 із 446
Інтрига в вірші до останнього рядка! Чудово! Дякую! Пиш ...