Вірші класиків - українська та світова поезія

Бог-господь сотворив нам времена і літа,
котрії будуть трвати до кончини світа.
І часи теж всякії од нього створенні,
но найпаче літнії, од всіх ухваленні.
Лучшей бо літо, в нем

І стрільники козакам потребні бивають,
поневаж до воєнних справ стріли зробляють.
Бо і стрілою мощно так же поразити
і, як огненною стрільбою, умертвити.
І дивная річ стріли, кгди

Немаш труднійших в світі ремесл над сніцарства,
а другеє вп’ять трудні также і слюсарства.
Сніцарі бо церковний деісус одрізають,
а слюсарі рознії теж штуки работають.
І сніцар в

Пишу вірші друкарям, ремісникам славним,
которії друкують книги православним
Людєм, бо всім діло їх свято єст і чесно,
а барзій тим, котрії жиють благочесно.
Друкують же всякії

Веселоє ремесло музицтво, повідають,
же іграми своїми смутних пудвеселяють,
А веселії паче веселими бивають,
когда музики в скрипку і в цимбали іграють.
І чесно также собі на

Над всі ремесла потребнійшоє подобно
пахарство, же тоє всьому світу вигодно.
Бо хоч би хто срібро і злото могл робити,
а, не міючи хліба, злота не вкусити.
Мовленна тая річ, же

Рік Соломон: «Лучш со львом в пустині жити,
нежели со жоною злою в дому бити».
Сварлива жона і днесь — згибель чоловіку,
яко же некгдись бі-ста в стародавнєм віку.
Многії убо

Которії родичі дітей не научають,
тії неприятелі дітєм своїм бивають.
Бо нїкгди без цвічення діти добрі не будуть
і, вироеши, хоч красти, хоч розбивати будуть,
Аж вас, родичов,

Що то, панове, у вас єст такії за звичаї,
же то оскорбляєте слуг своїх над звичаї,
А найпаче слуг вірних і юж заслуженних
і жадною мірою в чім неподозренних,
Кгди ж мерзським

Що далій на світі горш біда наставаєт,
же убогий чоловік во всім погибаєт.
Хоч может бідний в людей що і заробити,
то багатий не хочет слушне нагородити.
І що їм за користь, іж

Кождий би хотів собі також багатим бить,
але мусить на світі так жить, як набіжить,
І тим рогом чесатись, которим достанет —
і будет троха іміть, як робити станет.
Бо убогих

З давніх часов приповість тая то пробуваєт:
не мій собі сто коп, як сто другов, — повідаєт.
Бо сто коп, як то мовять, гроші — слина,
а друзі не забудуть, як якая година,
Ховай,

Многії волоцюги з гультяйства бивають,
особно і чернці також ся пробігають —
Не хотять в монастирєх послушаннє міти
і ведлуг свойого спасення терпіти.
Да повіється іний к бісу по

О смерте, смерте, чому ти так єстесь страшна —
не тілько ти, леч твоя і пам’ять ужасна?
Кди ж богатих і вбогих нікгди не минаєш,
але равно з душами всяких разлучаєш,
Яко то

Хоч то мовять: правдою не поживитися,
а ліпшей од неправди завше хранитися, —
Кгди ж із дна моря правда святая виймаєт
і, хоч не пожитечна, а часом сприяєт.
І паки, правду рекши,

Не цурайтесь мови – мови тата й мами,
Мови діда й баби, предків наших всіх.
Бо її цуратись – сором непошани,
Бо її цуратись – перед Богом гріх!
На землі народів Бог створив

Мамо люба, ми до тебе
Нині прибігаєм,
Щирі-щирі побажання
Тут тобі складаєм.

Ми твої маленькі діти
Щиро просим Бога,
Щоб стеріг тебе від лиха,
Від припадку

Привіт тобі, кохана Нене,
У цей великий день!
Прийми вінок бажань від мене
І китичку пісень.

Дарунків жодних я не маю,
Ні золотих оков,
Тому у ніг твоїх складаю
Свою

Є у світі хтось такий єдиний,
Хтось такий коханий, дорогий,
Що усім, усім є для дитини,
Що без нього був би світ пустий.

Є у світі хтось, мов ангел ясний,
З ніжним серцем,

Вже зима мете снігами,
Вкрилась льодом гладь ріки,
Не сидиться коло мами —
«Ой, пустіть нас на санки!
Ми у парк на річку підем,
Ми подивимось у гай,
Чи туди до нас не