Вірші класиків - українська та світова поезія

Мамо, голубко! В співи тремтячі
Ти при мені виливала нудьгу, —
Знай, що сама ж ти в груди дитячі
З серця на серце звалила вагу.

Чуєш ти, мамо, спів мій пекучий,
Хворого

Дзвенять бринять співучі струни
І будять в людях співчуття;
Живе в їх дух довічно юний,
Окраса вільного життя.

Тремтять, летять вабливі звуки,
А з ними радощі, і сум,
І

Край гаю чорніє один на поляні
Змарнілий, потрухлий, обрубаний пень;
Йому вже не шкодять вітри-урагани,
Йому вже байдуже, чи нічка, чи день.

Яке кому діло, що все те

Серцю тяжко,
Серцю гірко…
Де ж ти, пташко,
Де ж ти, зірко,
Гей, лети, лети сюди!

Палом-жаром,
Жартом-сміхом,
Ніжним чаром —
Співом тихим
Чорну тугу

В нічку беззоряну
Ниву неорану
Дощик полив.

Там, замість житечка,
В теплеє літечко
Терен зацвів.

Щирим новаторам,
Щастя фундаторам
Будуть вінки:

Пітьми

Виглянь, вийди,
Срібновидий
Місяченьку!

Загорися,
Підберися
Височенько.

На дороги,
На облоги,
На поляни

Кинь ласкавий
Блиск яскравий,
Світ

Бушує, б’ється в берег море!
В незнаних органах чуття
Воно живе, воно говоре
Про вічний рух свого життя.

Бурхливі хвилі в піні білій,
Переливаючись, летять
І в неземній

Як весною тепла ласка
Гнала геть зимові сни,
Івасеві чулась казка
В тихім шелесті весни.

Вітерець легенько віяв,
Чулись крики птичих зграй,
А Івась сидів і мріяв
Про

Без упину, без утоми,
В бурі, в громі,
В льодоломі
З-під зимової кори
Міцно вирвавсь Дніпр старий!
Крига кригу
Серед бігу
Ламле, кришить в купи снігу,
В гори

Тремтіла свічка, палала свічка,
В труні сосновій лежала мати;
Якась байдужа, чужа черничка
Читала сумно святі кантати.

Маленькі діти, брат і сестричка,
В куточку грались,

І
Тихо впала ніч-сновія.
Вся природа спить.
Я і ти! Серденько мліє,
О щаслива мить!

Я і ти! Серденька рідні
Б’ються як одно;
В їх акорди відповідні
В глибинах

Тиховійно-релігійна
Ллється пісня херувима,
Ніжномрійна, мелодійна…
Ритм і рима… Ритм і рима…

Тон за тоном, звон за звоном
Звуки сиплються огненні —
То на небі перед

Степ. Спадає, мов полуда,
Ночі тьмяная китайка.
Над квітками білогруда
Плаче чайка.

Світ!.. В повітрі ллється легко
Жайворонків спів натхненний.
Сяє, сходить десь

Наче з неба впавши, стеля
Землю вкрила;
Спить пустеля, спить пустеля
Сніжна, біла.

Діти ніжної фауни
В сні мертвіють;
Скрізь буруни, скрізь буруни
Смертю

Хто в блакитному просторі
Засвітив чудові зорі,
Що горять у млі?

Хто закрив багатства в морі,
В неприступності суворій
В глибинах землі?

Хто людей примусив в

(Коханій Жидівці)

В димках раннього туману,
Як поблідла ночі мла,
На долині Іордану
Пишна квітка розцвіла.

До божественної вроди
Придивлялись

І
В жарт веселий, повний глуму,
Я вкладу високу думу
І вдмухну кривавий сміх,

Щоб обличчя сміхом болю
Покривались, мов журбою,
Щоб жахнулись душі всіх.

ІІ

Я

З кожним роком,
Крок за кроком,
Йдем ми далі
І, з любов’ю,
Пишем кров’ю
На своїй святій скрижалі
Наші болі й наші жалі…

На скрижалі
Болі й жалі
В млі

Штуки рідної мотиви,
Пісні рідної слова!
На сучасні переспіви
Єсть для вас струна нова.

Єсть для вас серця огненні
І огненна дивна гра,
Єсть для вас співці

Над пожовклими покосами,
Над туманами
Я заллюся,
Розіллюся
Серцевими одголосами —
Пережитками весняними;

Хай мертвіння
Без проміння
Одбувається,
Хай мелодія