Сто років, сто літ потонули у млі,
Як голос твій знявся на рідній землі.
В ту добу все нишкло, могильні хрести
Жалобою неньку вкривали;
Як з дуба рве буря пожовклі листи,
Так
Не спиться… Знов чорнії думи
Обсіли, мов галич, мене;
Знов постать бліда серед стуми
Сон з вій моїх млявих жене…
Та постать немовби знайома
Зринає із мрійної мли:
В
Коли ми уперве кохались
Уранці життя навесні,
До нас ясні зорі зближались
І чулись небесні пісні.
Здіймались в душі поривання,
Як мрія свята, дорога,
І гинули в щасті
О, дякую, що ти прийшла-таки…
Я цілу ніч в безсонні знемагався,
З примарами химерними вагався,
Розважував сполошені гадки…
Вони отут безладним роєм грали,
Сміялися над марієм
Ніч. Замовкли денні речі
Надокруг німа стіна…
Тільки іноді з-під печі
Чути голос цвіркуна,
Та годинник однотонно
Гомонить, знай, – цок та цок.
І нудливо, мовби сонно,
Я знову тут, на рідній стороні,
У тім селі, де літа молоденькі
Мої пливли, мов у рожевім сні,
Під променем любові й ласки неньки…
Мій боженьку! Як діялось давно,
Коли тут був
З напасником нашого слова та правди і волі
Поклав я життя на боріння,
За теє знайшлось і своїх необачних доволі,
Що вергали в мене каміння…
І от я доплентавсь під ним аж до
...Посвята доні Людмилі
У ніч водохресну тайничу,
Як глупа настане пора,
Хтось гонить конем ясногривим
По хвилях холодних Дніпра.
Кінь рине насупроти виру,
Скалки
Згасло світло; темрява надворі,
А на серці ж як у бурю в морі…
Знай, блукаю круг сумної хати,
І нема з ким серця розважати,
Розпитатись, побалакать стиха
Про недолі та про
В снігах несходимих Сибіру,
Де темні бори лише мрілись,
В тайзі, на етапнім привалі,
Вони несподівано стрілись.
Крізь млу ледве сонце шаріло,
Бурульки іскрились на
Ніч. У хаті зимно, темно,
Каганця дасть бі…
Бідна мати плаче ревно
В скрутоньці-журбі…
Хлипа з голоду дівчатко
З-під рядна в кутку;
Під грудима немовлятко
Скигле в
Місто спить. Млою густо повиті,
Маячать кам’яниці жахні…
Знишкло все; тільки збещені, ситі
Ще чигають на втіхи смачні;
Наласуючи за день утробу,
Тра додать їй розкош і вночі,
I гвалт, і кров… справля сваволю сила,
Роз’ятрена, з запеклістю в очах,
З гадюками, що віються, мов крила.
І з піною на зціплених устах…
За нею вслід рабів густа
...Парно, душно, як ніколи…
Все куня у млявім сні,
Лиш бринять пестливо бджоли
До гвоздик, що ген рясні –
Пишні мліють в сутім злоті,
Від жаги аж цвіт позблід…
Я ж холону й
(М. В. Ковалевського)
З неба скотилась зоря променистая
В темну глибінь океана…
В мирі порвалася чесна та чистая
Жизнь, за братерство віддана.
Згасла лампада, що
...Шлях крутий… розжевріле, знай, сонце пече
Кам’яні розжевріли пороги…
Об загострий стрімчак ти скалічив плече,
В рині-приску попік свої ноги;
Надірвала, звела твої груди зла путь,
Хай тепера рида в мене кобза сумна,
Бо луна в їй пригнічених стогін;
Але разом з плачем хай розбудить струна
До братерського лиха відгомін;
Хай склика до борні за нещасних
...Темно. Ліс. Якісь примари…
Ні тропи, ані рубця…
Скрізь по небу сунуть хмари,
І нема ж то їм кінця!
Вітер виє псом голодним,
Мряка ріже по виду,
І під тим дощем холодним
«Грицю, Грицю! йди до тину,
Підсоби на перелаз!»
«Ет, не хочу: не дитина!»
«Та послухай-бо хоч раз –
Я сколола собі ногу…»
«Байдуже!» – «Ось глянь – плече
Мов опухло, їй
Що не день, то гірша мир трухлявий,
Все кона у непробуднім сні,
І нема чим дихать правді млявій
Під п’ятою кривди, у багні;
Над усім панує явза люта,
Братолюбства висохло
Сторінка 242 із 446
Інтрига в вірші до останнього рядка! Чудово! Дякую! Пиш ...