Вірші класиків - українська та світова поезія

Там, де полягли вони за волю,
Буряки тепер для цукроварні.
І не треба слів. Не треба болю.
– Іншим дні прозорі, тихі, гарні.

Скінчено. Записано. І крапка.
– Спочивайте,

Де коноплі були, – батарея.
За клунями – чати.
Може, «Портрет Доріана Грея»
Почитати?

О, майбутнє моє! Для тебе! –
Тисячі слів подужав! –
Нащо ж в’їлись до самого серця

Зустрів кулю за лісом.
Саме там, де посіяв жито!
За яким бісом
Стільки було прожито!

Прийшла баба, поголосила…
Невеличка дірка поміж ребер…
Ну, звичайно, – краса і сила!

От ликующих, праздно болтающих,
Обагряющих руки в крови
Уведи меня в стан погибающих
За великое дело любви.

М. Некрасов

Марусі Юрковій присвячую

По

Вже одспівали по дорогах гарби
Швидким жнивам мелодії свої,
І осені такі спокійні фарби
Ось-ось овіють небо і гаї…

І помандрують аж за синє море
Над смутком сел високі

Сьогодні день, здається, перший влітку
Полям засмаленим чоло омив;
Крізь дощову густу і рівну сітку
Запаленіли ізмарагди нив…

А скоро неба жар громами вичах,
Вгорі веселкою

Надходить дощ. Шумлять бліді берези…
Рвуть блискавиці сірих хмар рядно…
А дужий грім зустрів такі діези,
Що злякано дзвенить вікно!

Тікає день. Скриплять вози на греблі…
Під

Пропало сіно! Тільки покосили,
А дощ його й прибрати не дає!
Вже третій день ллє з усієї сили,
А особливо на моє!

В долинці саме. Їжте, коненята!
Журюсь, лежу, й книжок

Здається, знову буде недорід:
Земля без снігу, а морози добрі.
Зблід
Обрій…

Вечеря тягнеться така нудна!
І страв і слів вживаємо потрошку.
А інколи, здається, не одна

На поле вийшов – зомлів:
Колос від колосу – чверть!
Висохло серце землі,
Кров’ю наповнене вщерть!

Кинув безсиле – агов!
Тільки луна, ні душі!
Вигадки ранку мого

Долі моєї ціна –
У повітовому місті осінь,
А вона витягла серце, – на!
– Неціловане й досі!

От і упала на неї тінь!
От і знесилів.
Мало, мало хотінь!
– Сили!

А

Майже рік сиджу, мов кріт, на хуторі.
Вже й листів твоїх не відбираю.
Інколи копаюся у Мутері
Та в пікет з одним знайомим граю.

От книжок коли б хоч з пуд одержати!
Все ж не

Уже вечірні довшають розмови,
Чутніше хід повільних дзиґарів…
Віщують тихий затишок зимовий
Сльота і сум осінніх вечорів.

І так приємно знову розгорнути,
Пурнувши весь у

Дивлюсь на все спокійними очима
(Давно спокійний бути я хотів) –
І вже не тішить вишукана рима,
А біль її шукати – й поготів!

Коли дійшов за ранній біль розплати –
Збагнув

Все більше спогадів і менше сподівань…
І на чолі – утрат сліди глибокі…
Як непомітно ближчає та грань,
Що жде за нею прикінцевий спокій!

Так гірко відати, що юність

Передчуттям спокою і нудьги
Мене хвилює мертве листя долі…
Час увійти в надійні береги
Думкам і мріям…
Як діброви голі
Очам відслонять далечінь німу
І сонце ллється скупо і

Щодень — все глибшає свідомість,
Все ширший розмах у думок, –
Та пристрасть тихшає… Натомість
Передосінній холодок
Чуття голубить…
Дивно чути,
Як відміняєшся ти

І вийшов на поле, а поле – мертве…
Тільки на обрії трьохрукий млин…
Від серця б щирого слова віддерти –
Такий натомлений!
Один!
Один…

І впав навколішки, і плакав