Вірші класиків - українська та світова поезія

Снігирчик бідний у сильце попався,
А Щиглик-молодець,
Той жвавий джигунець,
Дививсь на його та сміявся:
— Оце так мудрагель з тебе!
Ну як-таки не вгледіти себе,
Біди не

Якось об ранішній порі
В господаря Петра в дворі
Сірко озвався до Гнідка:
— Бач, правдонька яка
На світі божому панує!
Тебе господар як шанує:
Тобі і сіна, і вівса

Раз метелик мовив так:
— Шкода, мамо, моїх літ!
Полечу лиш я у світ.
Що ж отак тут пробувати
У кущах і не видати
Світа божого ніяк!
А таки ж бо я юнак!
Треба світа

Вийшла Мишка-городянка,
Прехорошая панянка,
Раз у поле погуляти;
А при тім хотіла взнати,
Як там інші сестри Миші,
Польовнички, серед тиші
Проживають,
Пробувають.

(Тема народна)
В полі совонька літає,
Навдокола поглядає:
Що там видно наоколі,
В небесах та в чистім полі?
Ох! Орел отам ширяє,
Понад гаєм все кружляє…
«Орле

Маленький вітрячок,
Увесь мов з кулачок,
Помаленьку собі молов
І житечко, й пшеницю,
І всякую пашницю —
Хто з чим би не прийшов.
А біля його близько,
На березі там

У пані свинка годувалась.
Ох, тож-то в роскоші кохалась!
В догодонці такій
Жила в маєтку, у якій
Живе не кожная безрога.
Отож Настусенька небога,
Служниця паніна, щораз

З перебитим крилом Чайка сидить на ялині.
Що робити, дума вона, при лихій годині?!
З щирим серцем серед птаства кого тут шукати?
Хто небогу привітає, як рідная мати?..
Сидить

(З народного)
Донечку матінка заміж оддала.
Доня, прощаючись, в мами питала;
— Мамо, голубонько, в гості до мене
Будете ви та коли пак напевне?
Буду, дитинонько! Ти ж

Ти, кажуть, приїхала, серденько, знов
І принесла мою тиху любов;
Мої радісні сни, мої муки-печалі
Знов привезла ти мені з чужини.
Серце моє! Що мені тепер ти і що я?
Надії мої

Ой життя, ти життя! по якій ти дорозі ідеш?
По якім непрохідному шляху шугаєш?
Межи бистрих річок та глибоких яруг,
Непрохідних вонючих багнюк ти літаєш.
Кругом лісом тебе обняли

Устало сонце з-за діброви,
Туман погнало у яри
І усушило дрібні сльози
В старої бідної вдови.

Вже третій день гуля Вкраїна,
Вже третій день ревуть шинки –
Стрічає волю

День у шинку прогуляла,
Ніч у чорній ночувала,
А на другий мала йти –
Не пустили прокляті.

Доля ж моя нещаслива,
Безталанна я вродилась!
Бездольная удалась,
Що

Прийди! пригорну тебе к лону,
Як долю найкращу мою,
Зігрію душею живою
І серцем палким оживлю;

Цілуванням я визову знову
Огонь у твоїх оченьках,
Засвічу ту уранішню зорю

Я не любив його ніколи,
Того веселого життя
Серед людей вітроголових.
Самотня доленька моя
Вела мене в другі краї,
Другими стежками вела!..
У мир і правди, і любові…
Й

Сиротина ж я,
Одинока я;
Ні до кого пригорнутись –
Гірка доля моя!

Округ люди живуть –
Вороги то мої, –
Ні до кого обізватись, –
Тяжке лихо мені.

Полюбила я,

Многолітую вістителів
паш високих, як епох,
і віншую ненасиття
в грудні грабілих тополь.
Многолітую захланне
майоріння кумача,
многолітую коханих,
многолітую печаль.

(переспів)
„Візьміте світ“!— з висот надхмарних неба,
Свою скінчивши працю Зевс*) прорік:
„Хай кожен частку,— скілько йому треба,—
Візьме і нею владає по вік”!

Раз два приятелі між себе сперечались,
Яке життя статечніше вести.
Чи шляхом тихим нам брести,
А чи бурливим? Чи достались
На те нам сили, їх щоб берегти
Про старість, чи пак

Два паниченьки моторні край воріт
Роздивлялись на весілля через пліт,
На весілля те мужицькеє просте,
Розмовляючи про сеє та про те.
«Чуєш, братику! — так перший промовляв,
Що