Вірші класиків - українська та світова поезія

Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику,
В полив’янім горщику!
Іди, іди, дощику, —
Цебром, відром, дійницею
Над нашою пашницею!

Невеличка сімеєчка:
Тільки він, та вона,
Та старий, та стара,
Та Іван, та Степан,
Та Василь, та Панас
Та той хлопець, що в нас,
Та дві дівки косатих,
Та два парубки

Дала мені моя мати
Козу з козенятком,
Так щоб же я не ходила
По селу з горщатком.
А я тую кізоньку
Пасла та пасла,
Бо вдалася козуненька
Добрая до масла!

Дала мені мати корову
Та на мою бідну голову:
До корови треба рано встати,
Я ж, молода, іще хочу спати!
Ой, виломлю хворостину з тину
Та пожену корову в долину, —
Гей же,:

А горобчик до синички ходив,
По колосочку та пшениченьку носив.
— Ти, синичко, ти, сестричко моя,
Така ж бо ти люба-милая!

Чорногуз, боягуз!
Я ще тільки приміряю,
В лучок стрічку закладаю, —
Ти вже крила підіймаєш,
До господи утікаєш!

(Пісенька на голос «Козачка»)

Танцювали миші
По бабиній хижі.
Стало бабі за танець —
З ’їли миші буханець.

Ой ви миші, мишенята,
Сивенькії шкурки,
Нащо

(Полтавські примовки)

— Лелеко, лелеко!
До осені далеко?
— Як замовкнуть жаби.
Як померзнуть баби,
Тоді осінь настане, —
Мені їсти не стане,
Полечу в інший

— Не зву тебе «журавель»,
Щоб я не журився,
Назву тебе «веселиком»,
Щоб я веселився!
Будь здоров, веселику!

(Так примовляючи, на Волині частіше звутьжуравлів —

Забудь мене! Нехай гадання
Про долю спільную минуть;
Як жаль тобі твого дрімання,
То маєш краще знов заснуть!

Не будеш більше вагуватись,
Чи так, чи так тобі іти!
Пора

Був собі дід та баба
І була в їх курочка ряба,
Та знесла вона яєчко
І положила на віконці.

Дід бив, не разбив,
Баба била, не розбила;
Мишка бігла, хвостиком торкнула.

Місяць плине, блищуть зорі,
Ніченька сія,
Грають хмароньки прозорі!
Глянь, красо моя!..
Глянь! Земля сріблом повита,
Гарная така;
Самоцвітами укрита
Сонная ріка.

Віє легким духом, вільним —
Прийшла весна-красна,
Із-за моря, з ластівками,
Прилинула ясна!
Забриніли стави, ріки
В берегах зелених,
Залунали всі улоньки
Од співів

«Яка ти хороша! Як гожая весна!
Як квітка чудесна, як зірка небесна!
Як місячний промінь, як божеє сонце!
Поглянь же на мене, як ранок в віконце!

Заглянь в мою душу, що повна

Велик пророк! Велике його слово –
Воно луна, як дзвін той голосний.
Все плем'я рідне слухати готово
Натхненну мову, гомін той дивний.

Пророк в громаді, наче кедр в

Посвята пам’яті А. С. К-ча, що поліг на війні 1876 года.

На полі честі він лежав,
Де протекли річки криваві;
Уповні літ він помирав,
Та в повній, бездоганній славі.

Веселая Гульча! Не знаю, як лучче
Твою милу вроду назвати;
Либонь для виразу найкраще відразу
Те слово простеє узяти.

Не диво, що бавить, до себе нас бавить
Та інша місцина

Дружинонько мила! Не хочу тобі я
Перечити в справах твоїх,
Та тільки єсть певна у мене надія,
Що слів не одвернеш моїх,
Порад у дрібнотах, моя ж ти пташино!
От бачиш,

Заграва ясная, зоря світова
Доню збудила мою!
Любка малесенька плакать готова,
Маму гукає свою.

Ні, моя доненько! Світло червоне —
Радість денную несе:
Стане тим світлом

Ходить гарбуз по городу,
Питається свого роду:
— Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі гарбузові?

Обізвалась жовта диня,
Гарбузова господиня:
— Іще живі, ще здорові
Всі