Вірші класиків - українська та світова поезія

Проречисті тії читаю скрижалі
Народних пісень. І надії, і жалі
Свої тут народ положив у піснях,
Лунає та мова у дрібних листах.
І мертвії ті ватаги із могили
Говорять,

Мій друже! Удвох ідем ми на гору,
Годинонька тихо мовчить;
У тую вечірнюю лагідну пору
Листочок малий не тремтить.

Вечірнєє сонце рожеве проміння
Над краєм землі

Забудь мене! Нехай гадання
Про долю спільную минуть;
Як жаль тобі твого дрімання,
То маєш краще знов заснуть!

Не будеш більше вагуватись,
Чи так, чи так тобі іти!
Пора

Був собі дід та баба
І була в їх курочка ряба,
Та знесла вона яєчко
І положила на віконці.

Дід бив, не разбив,
Баба била, не розбила;
Мишка бігла, хвостиком торкнула.

Місяць плине, блищуть зорі,
Ніченька сія,
Грають хмароньки прозорі!
Глянь, красо моя!..
Глянь! Земля сріблом повита,
Гарная така;
Самоцвітами укрита
Сонная ріка.

Віє легким духом, вільним —
Прийшла весна-красна,
Із-за моря, з ластівками,
Прилинула ясна!
Забриніли стави, ріки
В берегах зелених,
Залунали всі улоньки
Од співів

«Яка ти хороша! Як гожая весна!
Як квітка чудесна, як зірка небесна!
Як місячний промінь, як божеє сонце!
Поглянь же на мене, як ранок в віконце!

Заглянь в мою душу, що повна

Велик пророк! Велике його слово –
Воно луна, як дзвін той голосний.
Все плем'я рідне слухати готово
Натхненну мову, гомін той дивний.

Пророк в громаді, наче кедр в

Посвята пам’яті А. С. К-ча, що поліг на війні 1876 года.

На полі честі він лежав,
Де протекли річки криваві;
Уповні літ він помирав,
Та в повній, бездоганній славі.

Раз метелик мовив так:
— Шкода, мамо, моїх літ!
Полечу лиш я у світ.
Що ж отак тут пробувати
У кущах і не видати
Світа божого ніяк!
А таки ж бо я юнак!
Треба світа

Вийшла Мишка-городянка,
Прехорошая панянка,
Раз у поле погуляти;
А при тім хотіла взнати,
Як там інші сестри Миші,
Польовнички, серед тиші
Проживають,
Пробувають.

(Тема народна)
В полі совонька літає,
Навдокола поглядає:
Що там видно наоколі,
В небесах та в чистім полі?
Ох! Орел отам ширяє,
Понад гаєм все кружляє…
«Орле

Маленький вітрячок,
Увесь мов з кулачок,
Помаленьку собі молов
І житечко, й пшеницю,
І всякую пашницю —
Хто з чим би не прийшов.
А біля його близько,
На березі там

У пані свинка годувалась.
Ох, тож-то в роскоші кохалась!
В догодонці такій
Жила в маєтку, у якій
Живе не кожная безрога.
Отож Настусенька небога,
Служниця паніна, щораз

З перебитим крилом Чайка сидить на ялині.
Що робити, дума вона, при лихій годині?!
З щирим серцем серед птаства кого тут шукати?
Хто небогу привітає, як рідная мати?..
Сидить

(З народного)
Донечку матінка заміж оддала.
Доня, прощаючись, в мами питала;
— Мамо, голубонько, в гості до мене
Будете ви та коли пак напевне?
Буду, дитинонько! Ти ж

(волинська пріповістка)
Згорів весь двір у чоловіка.
Страшенна шкода, превелика!
Сидить гослодарь на дворищі,
На сумнім, чорнім пожарищі,
Та й плаче бідний! Все

Ох, давня ти, байко!
Хіба що незнайко,
Простак-невіглас
Не чув тебе зроду!
Дійшла ж ти до нас
Від давнього вельми народу!

Ті греки змисленні
Казки незчисленні
Із

— Лети собі на волю! З тебе клітки буде! —
Сказали раз орлові добрі люди,
Що роки довгії його держали
В неволі темній, в тузі, у печалі.
— Лети!..— І опинивсь орел на волі,
На

Перед блакитним морем в світі яснім
Стоїть дівчина молода.
Між лаврів, олеандр, в гурті прекраснім
Про що хорошая гада?..

Їй спомянувся хуторець убогий
В далекій рідній