Вірші класиків - українська та світова поезія

— Ой вишеньки-черешеньки!
Чи великі гроші
Заплатила за вас мама?
Такі ж ви хороші!
Іздалека вже вас видно,
А як стільчик взяти,
Отоді-то вже вас можна
Добре

Гоп, скок, веселенько,
Одиначка я у неньки;
Мене ненечка пестує
Та смачненьким все годує;
Я ж матусю поважаю
І слухняна виростаю.
Гоп, скок, руки в боки,
Прилетіли три

Годі, діточки, вам спать!
Час давно вже вам вставать!
Гляньте: сонечко сміється,
В небі жайворонок в’ється,
В’ється, радісно співає, —
Він весну вам сповіщає!
А весна та

Доки мені, неборачку,
Сидіти в запічку?
Я великий, я вже можу
Погасити й свічку!
Що пальчика спекти можна,
Теє добре знаю,
Вже тепер отак на «жижу» —
Губки надимаю:

Хто ж чарівниця тая мила,
Для всіх привітная така,
Що всіх людей тих наділила
Її ласкавая рука?
Не хочу мучити вас, діти,
Навіщо нудитися вам!
Не буду довго я таїти,

Гайда, дітки, у садок!
Любо там та мило!
Скільки всяких там квіток
Сей рік уродило!
Повна рожа, мак чубатий,
Між кущами м’ята,
І барвіночок хрещатий
Стелеться до хати.

Весна чарівниця,
Неначе цариця,
Наказ свій послала,
Щоб краса вставала.

І проліски, і травка,
Й зелена муравка,
І кульбаба рясна,
Й фіалочка ясна —

Всі квіти

(Щорічна загадка)
До пастухів в убогім домі
Приходить з роком молодим,
Як в’ється жайворонок в полі,
Дівчина з видом чарівним.
Не в тій долині народилась,
Ніхто

Гляньте! Що за чудасія!
Штука це уже німецька:
Онде з снігу прекумедна
Постать зроблена мистецька:

Се не «баба» — дід носатий;
Капелюх на ньому панський,
У руках держить

Був собі баран та вівця,
Накосили вони стіжок сінця,—
А я знов почну з кінця:
Був собі баран та вівця
(і так далі, поки не докучить).

…Вже ж у любому куточку
Змінилося все!..
Он кучері з верби рясні
Вітерець несе
По узгір’ю на змокрілий
Холодний пісок;
Зажурився, засмутився
Унизу й ставок:

(Дідове оповідання)

У садочку під хатою пасічник Микита
Сидить собі на сонечку та латає свиту.
А онуки, як квіточки, як божії бджоли,
Так і вкрили старенького дідуся.

Як швидко літо проминуло!
Прийшла осіння пора.
Немов на крилах полинуло
Кохане літечко з двора!..
Садок марніє потихеньку,
Пожовклі падають листки,
Вітрець не віє вже

— Що, небоже, прикрутило?
В ліжку вже паничик?
Кепська справа!.. Дай лиш лапку,
Побачу, як живчик.

Так і є… температура
Підхопилась добре…
А все теє полювання
Дуже

Бігла Галя по водичку
Через перелаз
Та новесеньку спідничку
Порвала в той час!
Зустріва її Орися:
— Ой, яка біда!
Бач — зі мною не сварися!
Де ж твоя вода?
Дома

— Ой ти, буцоле недобрий!
Нащо ж нас ти покидав?
Чи щось кращеє, ніж тута,
На чужині там стрівав?

Ми ж і колесо поклали
На стодолі для тебе,
Щоб ти склав гніздо вигідне

Діти бігають, стрибають,
Далі — весело гукають:
— Ах, метелик!., подивіться!..
Ось він, ось він метушиться!
Та який же гарний, гожий!
Наче квітка, прехороший!

Єсть у мене люба лялька,
Хорошая дуже!
Може, в кого є ще краща,
Та мені байдуже!

Граюсь лялькою гарненько,
Гарно убираю;
Пограюся та і знову
Її заховаю.

А як

Погляньте на двох їх:
Он з донею мати.
Чи можна ж маленьку
Ще більше кохати?!

Впадає матуся,
Дівчатко милує, —
І рученьки й ніжки
Маленькі цілує!

Біля струмочка, біля калини
Дудку Іванко зробив з вербини;
Гра-виграває в дудку Іванко,
Голос по гаю іде щоранку…