Катерина Перелісна

Вітер плаче, вітер виє,
Дощ осінній дрібно сіє,
Жовкне листя, в’януть квіти,
Скрізь калюжі поналито.
І ніде не видно пташки,
Ані бджілки, ні комашки,
І метеликів нема —

Пошли нам, Боже, маленьким дітям,
Щастя, здоров’я на довгі літа!
Щоб виростали розумні й сильні,
Душею чисті і серцем вільні!
Щоб нам світила зіронька волі,
Щоб ми не знали

У куточку під парканом
Сніг біліє — там зима!
А де сонечко дістане,
Снігу й крапельки нема.
Там вже травка зеленіє
Й сині проліски цвітуть,
Черв’ячок вже землю риє,
А

До матусі я біжу
З кожною бідою:
Чи то котик не схотів
Гратися зі мною,
Чи згубився м’ячик мій,
Чи упав я з ліжка,
Чи напали комашки —
Покусали ніжку…

Мама

Іди, дощику, іди,
На городи, на сади,
На траву, на квіти,
Що садили діти.
Щоб травичка підросла,
Щоб квіточка розцвіла,
Щоб дітки маленькі
Росли здоровенькі!

Виграва сопілонька
У ліску,
Красується зємленька
У вінку.
Вітерець пустуючи
Шамотить,
Молодеє листячко
Мерехтить.
А у полі житечка
Оксамит,
А над полем —

Зеленая травичка,
прозорая водичка,
Край водички — дубочок,
За дубочком — лісочок.
А у лісі ягідки,
І квітоньки, і пташки,
І зайчики малесенькі,
І білочки

Дощику дрібненький
Дощику тепленький,
Просять тебе діти,
Поливай їм квіти,
Щоб було в садочку
Гарно, як в віночку.

Ну, та й спека! Ну, жарота!
Хоч би вітер подихнув!
Он Бровко аж під ворота
Яму вирив і заснув!

Ну, а ми – гайда на річку!
Там і верби і вода!
А під лісом є

От недобрі черевички!
Завжди лізуть до водички!
Неслухняні вони дуже,
Все шукають, де калюжі…
Хлюп та хлюп! – і вже брудні.
Горе мамі… і мені.

До дитячого садочка
Йдуть веселі діточки,
Будуть вчитися ліпити,
Малюватимуть хатки.

Зроблять квіти для віночка,
Вивчать віршики, пісні.
А казки такі почують,
Що

Сніг-сніжок
із хмар летить,
землю закриває,
змерз горобчик,
цвірінчить —
зерняток шукає.
Та нема їх!
Ців-цвірінь!
А сніжок холодний!
«Ой, дитино!
Крихту

Диба чапля по болоту –
Чапу-чапу! Чап-чалап!
Поглядає, чи немає
Де малих зелених жаб
Враз пригнулась,
Дзьоб розкрила,
Щоб відразу ухопить,
А з-під ніг у неї жабка

Онде равлик повзе,
Свою хатку везе.
Хатка в равлика чудна —
На спині вона.
Коли равлик спочиває,
Ріжки й ніжку в ній ховає.

– А куди ти, синку, йдеш?
– На війну, татусю.
– Нащо ж ти дрючок береш?
– Бо гусей боюся.

– Нащо ж хліба стільки взяв?
– То для пса чужого,
Щоб мене він не займав,
Як

Ой, Рятуйте!
Поможіть!
Де тут лікар?
Покажіть!
Моя лялька
впала з ліжка,
Одірвала
Собі ніжку,
Треба ніжку їй пришити,
Щоб могла вона ходити.

Їде коник
Гі-гі-гі!
Везе дітям
Пироги
Білі та пухкенькі,
Солодкі, м’якенькі.

Ой, гоп!
Гі-гі-гі!
Розсипались пироги!
А мишка шматочок
Потягла в

Ходить гусочка: “Ге-ге:
Нема кащої ніде,
Ні у місті, ні в селі,
Ні у нашому дворі!
Я біленька, я пухка,
В мене лапка ось яка,
І на нашомуу ставу
Як лебідка я

Цок-цок!
Молоток!
Розірвався
Чобіток.
Гуляти ходили,
Підківку згубили.
А шевчик те знає,
Чобітка зладнає,
На те й молоток.
Цоки-цоки-цок!

Мамо люба, мамо мила,
Звідки в тебе стільки сили,
Щоб усіх нас доглядати,
Одягати, годувати.

Приголубити, навчити,
Як посваримось, мирити?
Ще й співаєш нам пісень,