Катерина Перелісна

Я — пролісок синенький,
І перший на весні
Сказати вам раденький:
«Кінець! Кінець зимі!»
З-під снігу мій листочок
До сонця простягну
І ніжний мій дзвіночок
Вітатиме

Гарно, тепло у садку,
Снігу вже немає…
Із-під листя у кутку
Крокус виглядає.
Наче золотом горять
Пелюстки жовтенькі,
І листочки мерехтять,
Ніжні, зелененькі.

Вчора травка зеленіла,
А кульбабок не було,
А сьогодні, гляньте, скільки
Їх жовтеньких розцвіло.
Ах, які вони м’якенькі,
Як притулиш до щоки!
Зробимо ланцюг великий
І

Дрібнесенькі дзвіночки,
Неначе воскові,
Нанизано рядочком
На довгому стеблі.
І ніжно запашненькі,
Найкращі із квіток,
Конвалії біленькі
Зовуть нас у лісок.

В день матусі ми матусю
Нашу рідну привітаєм,
І їй щастя, сил, здоров’я
І літ многих побажаєм.

Нас вона, як сонце, гріє,
І, як мур, хова від лиха.
Нам вона і

Ходить гусочка: “Ге-ге:
Нема кащої ніде,
Ні у місті, ні в селі,
Ні у нашому дворі!
Я біленька, я пухка,
В мене лапка ось яка,
І на нашомуу ставу
Як лебідка я

Мамо люба, мамо мила,
Звідки в тебе стільки сили,
Щоб усіх нас доглядати,
Одягати, годувати.

Приголубити, навчити,
Як посваримось, мирити?
Ще й співаєш нам пісень,

Сніг-сніжок
із хмар летить,
землю закриває,
змерз горобчик,
цвірінчить —
зерняток шукає.
Та нема їх!
Ців-цвірінь!
А сніжок холодний!
«Ой, дитино!
Крихту

Ялиночко зеленая,
Ялиночко моя!
Яка ж бо ти гарнесенька,
Яка ж бо ти мала!
Тебе я навіть ручками
Навколо обійму

І з гілочки Снігуроньку
Погратися візьму.
Не

Ой, колядо-колядине!
Ішла полем господиня,
З торби жито брала,
Ниви засівала:
Вроди, Боже, жито
На довгії літа,
На щастя родині
І всій Україні.

Закрутилися сніжинки,
Як метелики прудкі,
Прилетіли до ялинки
Й почепились на гілки.

Голі кущики прикрили,
Припушили моріжок
І доріжку побілили
Зовсім інший став

На Святвечір раз юрбою
Ми ходили з колядою.
А була така пороша,
Що аж плакав міхоноша,
Бо у торбу з пиріжками
Набивався сніг грудками.
Довелося торбу зняти,
Й під полою

Зайче білий, зайче сірий,
Зайчику вухатий!
Скажи, зайчику, мені,
Де тебе шукати.
— У твоєму, у саду,
Де повні гвоздички,
Тихо цілий день сиджу
До самої нічки.
А як

Мамусенько, голубонько,
Ти ж моя єдина!
Я до тебе все тулюся,
Мов мала дитина.

Ти ж усе мене голубиш,
Сонечком взиваєш,
Все для мене, а про себе
Завжди

У куточку під парканом
Сніг біліє — там зима!
А де сонечко дістане,
Снігу й крапельки нема.
Там вже травка зеленіє
Й сині проліски цвітуть,
Черв’ячок вже землю риє,
А

Диб-диб-диб!
Біля пенька гриб!
Отакий товстезний,
Отакий грубезний,
Бриль на голові,
А нога в траві.
Диб-диб-диб!
Біля пенька гриб.

Попід вікнами Мороз
Ходить-щулиться,
То загляне у садок,
То на вулицю:
– Де ж це дітоньки малі
Поховалися,
Та невже ж вони мене
Ізлякалися?
Я ж їм шкоди не

По дорозі зайчик скаче,
Сніг глибокий, зайчик плаче,
Змерз він дуже, і тремтить,
І не знає, що робить.
Де спочити, де присісти?
Щось поїсти.
Треба швидше у лісочок,
Де

Віхола, віхола
До мороза їхала,
Саночки мальовані,
Снігом напаковані,
Кониками зайчики,
Сірі Побігайчики.
Сани розігналися,
Зайчики злякалися,
Віхола

Горобець біднесенький
На віконце сів:
— Їсти! їсти! їстоньки!
Холодно! Джив, джив!

Пожалійте пташечку,
Дайте крихіток,
Я вам зацвірінькаю
На увесь садок!