Катерина Перелісна

Ми не раз уже спускались
На санчатах із гори,
Цього ж разу нас зібралось
З півдесятка дітвори.

Під горою — мерзла річка,
Дуже зручно: розженись,
Аж горять від вітру

На вулиці метелиця:
«Гу-гу-гу!»
Біла баба зажурилась
У снігу.

Сидить сама-самісінька,
Мов жива,
Отакенна, здоровенна
Голова.

Заховала свої ноги
У

— Ой ти, чижику бідненький,
Бачиш — сніг уже лежить,
Ти замерзнеш, голодненький,
Йди до нас у клітку жить!

— Ой ні! Краще воля мила,
Хоч холодна і сумна,
Так у мене

Ми сніжиночки біленькі —
І мережані, й легкі.
Вітер крутить нас швиденько,
Не пускає у садки.

Тільки ляжемо на квіти
Чи повиснем на гілках,
Налетить він та,

Білочка, білочка
В нашім дворі!
“Де твоя хатка?”
— “Там у горі”.
“Білочко, білочко, що ти їси?
Чом ти хоч трішки
Нам не даси?”
Сердиться білочка:
“Їм я горіх.
Та

Дякую, матусю,
Дякую, рідненька,
Що була ти завжди
До всіх нас добренька!

І за те спасибі,
Як коли караєш,
Бо ти нас, матусю,
Розуму навчаєш.

Виростем

Розсердилась, розприндилась
В останні дні зима —
Нагнала знову холоду,
Метелицю здійма.

Та хто її злякається?
Прийшов же їй кінець!
Під стріхою вже кублиться
Зухвалий

У куточку, у садочку
Плаче баба снігова.
Зажурилась, похилилась,
Аж повисла голова.

Сонце гріє, баба мліє,
Давить бабу кожушок.
Та не скине, не покине
Впали пальці у

У ставочку біля тину
Жила собі господиня,
Звали її Ква.

Була собі головата,
І зелена, і оката
Господиня Ква.

І комарики, і мухи
Всі боялися ропухи
Господині

Співає жайворон з небес:
«Христос Воскрес! Христос Воскрес!»
У небо дзвін гуде з села:
«Христос Воскрес! Йому хвала!»
В проміннях сонячна блакить:
«Христос Воскрес! Його

Ходить дятел, стукотить:
«Час за мешкання платить!
В кого плата там яка —
Дайте зерна чи жука!»

З-під коріння мишка — зирк!
Причаїлась — нічичирк!
Шкода мишці й

Сніг-сніжок
із хмар летить,
землю закриває,
змерз горобчик,
цвірінчить —
зерняток шукає.
Та нема їх!
Ців-цвірінь!
А сніжок холодний!
«Ой, дитино!
Крихту

Зайче білий, зайче сірий,
Зайчику вухатий!
Скажи, зайчику, мені,
Де тебе шукати.
— У твоєму, у саду,
Де повні гвоздички,
Тихо цілий день сиджу
До самої нічки.
А як

– А куди ти, синку, йдеш?
– На війну, татусю.
– Нащо ж ти дрючок береш?
– Бо гусей боюся.

– Нащо ж хліба стільки взяв?
– То для пса чужого,
Щоб мене він не займав,
Як

Диб-диб-диб!
Біля пенька гриб!
Отакий товстезний,
Отакий грубезний,
Бриль на голові,
А нога в траві.
Диб-диб-диб!
Біля пенька гриб.

Ми ходили по гриби —
Цілий день збирали!
Сироїжки, маслюки
В кошик нам попали.

І опеньки на пеньках —
Жовті та свіженькі —
Не минули наших рук,
Бо ми

Киш! А киш, горобчики!
Що таке у вас?
Чом ви розкричалися
Тут у ранній час?

Я вам ось насипала
Зернятко дрібне,
А ви криком будите
Брата і мене?

Бачу, що не

Зайчик з білкою жили,
Як сусіди в лісі:
Перше спало на землі,
Друге — на горісі.

Встане зайчик рано — стриб!
— Добрий день, сусідо!
Я знайшов тут цілий гриб —

Вийду я гриби збирати —
Знаю, де вони й які,
Де лисички, де маслята,
Де товсті боровики.

А біленькі печерички —
Так не треба і шукать:
Від горбочка аж до річки
Купка

Наша мама – чарівниця,
Вміє чарувати:
Візьме голку, візьме нитку
І кусочок вати,
І дивись — уже у неї
Біле ведмежатко,
Або зайчик довговухий,
Або козенятко.
А,