Катерина Перелісна

Ми не раз уже спускались
На санчатах із гори,
Цього ж разу нас зібралось
З півдесятка дітвори.

Під горою — мерзла річка,
Дуже зручно: розженись,
Аж горять від вітру

Сніг-сніжок
із хмар летить,
землю закриває,
змерз горобчик,
цвірінчить —
зерняток шукає.
Та нема їх!
Ців-цвірінь!
А сніжок холодний!
«Ой, дитино!
Крихту

Білочка, білочка
В нашім дворі!
“Де твоя хатка?”
— “Там у горі”.
“Білочко, білочко, що ти їси?
Чом ти хоч трішки
Нам не даси?”
Сердиться білочка:
“Їм я горіх.
Та

Їде коник
Гі-гі-гі!
Везе дітям
Пироги
Білі та пухкенькі,
Солодкі, м’якенькі.

Ой, гоп!
Гі-гі-гі!
Розсипались пироги!
А мишка шматочок
Потягла в

На віконці проти сонця
Візерунки аж горять…
Хто ж вночі так умудрився
Скло усе розмалювать?

Угорі химерні зорі,
Як алмази дорогі.
Котить хвилі біла річка,
Як серпанок

На ялинці у садочку
Блискає сніжок.
Під ялинкою навколо —
Білий килимок.

Хто ж той білий килимочок
Дрібно потоптав?
То із лісу на вечерю
Зайчик прибігав.

Він

Розсердилась, розприндилась
В останні дні зима —
Нагнала знову холоду,
Метелицю здійма.

Та хто її злякається?
Прийшов же їй кінець!
Під стріхою вже кублиться
Зухвалий

У куточку, у садочку
Плаче баба снігова.
Зажурилась, похилилась,
Аж повисла голова.

Сонце гріє, баба мліє,
Давить бабу кожушок.
Та не скине, не покине
Впали пальці у

У ставочку біля тину
Жила собі господиня,
Звали її Ква.

Була собі головата,
І зелена, і оката
Господиня Ква.

І комарики, і мухи
Всі боялися ропухи
Господині

Мамо люба, мамо мила,
Звідки в тебе стільки сили,
Щоб усіх нас доглядати,
Одягати, годувати.

Приголубити, навчити,
Як посваримось, мирити?
Ще й співаєш нам пісень,

Зайче білий, зайче сірий,
Зайчику вухатий!
Скажи, зайчику, мені,
Де тебе шукати.
— У твоєму, у саду,
Де повні гвоздички,
Тихо цілий день сиджу
До самої нічки.
А як

Прихились, моя матусю,
Прихились близенько, —
Я скажу тобі на вушко:
Ти моя рідненька!

І миліша ти для мене
За усіх на світі,
І тебе я буду завжди
Берегти й

Листячко дубове,
Листячко кленове
Жовкне і спадає
Тихо із гілок.

Вітер позіхає,
В купу їх згортає
Попід білу хату
Та на моріжок.

Айстри похилились,
Ніби

Зайчик щулився в кущах,
Бо напав на нього страх:
Жовтий лист зашелестить —
Зайчик зиркне, затремтить.
Жолудь з неба упаде —
Зайчик вушками пряде.
Захитається трава

Диб-диб-диб!
Біля пенька гриб!
Отакий товстезний,
Отакий грубезний,
Бриль на голові,
А нога в траві.
Диб-диб-диб!
Біля пенька гриб.

Ми ходили по гриби —
Цілий день збирали!
Сироїжки, маслюки
В кошик нам попали.

І опеньки на пеньках —
Жовті та свіженькі —
Не минули наших рук,
Бо ми

Киш! А киш, горобчики!
Що таке у вас?
Чом ви розкричалися
Тут у ранній час?

Я вам ось насипала
Зернятко дрібне,
А ви криком будите
Брата і мене?

Бачу, що не

Мамусенько, голубонько,
Ти ж моя єдина!
Я до тебе все тулюся,
Мов мала дитина.

Ти ж усе мене голубиш,
Сонечком взиваєш,
Все для мене, а про себе
Завжди

Курочка чубата
Вивела курчата,
Та аж сім.

“Ходімо гуляти,
Хробаків шукати”, –
Каже їм.

І усі рядочком
Диб-диб біля квочки
У садок.

Зиркає чубата:
“Чи

Ми зібралися тут в залі
Наших мам усіх вітати,
І я хочу любій мамі
Тут при людях обіцяти,
Що не буду вже ніколи
Неслухняна й вередлива,
Гарно вчитимусь у школі.
Будь,