Катерина Перелісна

Зайче білий, зайче сірий,
Зайчику вухатий!
Скажи, зайчику, мені,
Де тебе шукати.
— У твоєму, у саду,
Де повні гвоздички,
Тихо цілий день сиджу
До самої нічки.
А як

Ой, летіли три ворони
Всі підряд,
Побачили на ставочку
Жабенят.
Закричали три ворони:
«Кра! Кра! Кра!»
Полякались жабенята:
«Ква! Ква! Ква!»
Пострибали у

Що з весною настає?
— Сніг у полі розтає.
А чому то так буває?
— Сонце його пригріває.
Що ж синіє на землі?
— Ніжні проліски малі.
А що пнеться з-під листа?
— То

Дрібнесенькі дзвіночки,
Неначе воскові,
Нанизано рядочком
На довгому стеблі.
І ніжно запашненькі,
Найкращі із квіток,
Конвалії біленькі
Зовуть нас у лісок.

Вчора травка зеленіла,
А кульбабок не було,
А сьогодні, гляньте, скільки
Їх жовтеньких розцвіло.
Ах, які вони м’якенькі,
Як притулиш до щоки!
Зробимо ланцюг великий
І

У куточку під парканом
Сніг біліє — там зима!
А де сонечко дістане,
Снігу й крапельки нема.
Там вже травка зеленіє
Й сині проліски цвітуть,
Черв’ячок вже землю риє,
А

На Святвечір раз юрбою
Ми ходили з колядою.
А була така пороша,
Що аж плакав міхоноша,
Бо у торбу з пиріжками
Набивався сніг грудками.
Довелося торбу зняти,
Й під полою

Закрутилися сніжинки,
Як метелики прудкі,
Прилетіли до ялинки
Й почепились на гілки.

Голі кущики прикрили,
Припушили моріжок
І доріжку побілили
Зовсім інший став

“Ой, метелику швиденький!
Почекай мене миленький!
За тобою все ганяю,
Та ніяк я не спіймаю.
Чом від мене утікаєш,
Чому ближче не сідаєш?”

“Ой, ти хлопчику

Ми ходили по гриби —
Цілий день збирали!
Сироїжки, маслюки
В кошик нам попали.

І опеньки на пеньках —
Жовті та свіженькі —
Не минули наших рук,
Бо ми

Сніг-сніжок
із хмар летить,
землю закриває,
змерз горобчик,
цвірінчить —
зерняток шукає.
Та нема їх!
Ців-цвірінь!
А сніжок холодний!
«Ой, дитино!
Крихту

Розсердилась, розприндилась
В останні дні зима —
Нагнала знову холоду,
Метелицю здійма.

Та хто її злякається?
Прийшов же їй кінець!
Під стріхою вже кублиться
Зухвалий

Горобець біднесенький
На віконце сів:
— Їсти! їсти! їстоньки!
Холодно! Джив, джив!

Пожалійте пташечку,
Дайте крихіток,
Я вам зацвірінькаю
На увесь садок!

Цок-цок!
Молоток!
Розірвався
Чобіток.
Гуляти ходили,
Підківку згубили.
А шевчик те знає,
Чобітка зладнає,
На те й молоток.
Цоки-цоки-цок!

Ще учора чорнобривці
майоріли у садку,
і жоржини красувались
за шипшиною в кутку.

А сьогодні… Де все ділось?
Білим снігом замело —
ні жоржин, ні чорнобривців,
наче

Хто я, що я? — Хочеш знати?
Українка моя мати,
Й батько мій вкраїнець зроду
І козацького він роду.
І хоч я малий ще нині,
Але вірний син Вкраїни,
І віддам свої всі сили

Прихились, моя матусю,
Прихились близенько, —
Я скажу тобі на вушко:
Ти моя рідненька!

І миліша ти для мене
За усіх на світі,
І тебе я буду завжди
Берегти й

До дитячого садочка
Йдуть веселі діточки,
Будуть вчитися ліпити,
Малюватимуть хатки.

Зроблять квіти для віночка,
Вивчать віршики, пісні.
А казки такі почують,
Що

Диб-диб-диб!
Біля пенька гриб!
Отакий товстезний,
Отакий грубезний,
Бриль на голові,
А нога в траві.
Диб-диб-диб!
Біля пенька гриб.

У куточку, у садочку
Плаче баба снігова.
Зажурилась, похилилась,
Аж повисла голова.

Сонце гріє, баба мліє,
Давить бабу кожушок.
Та не скине, не покине
Впали пальці у