Катерина Перелісна

Їде коник
Гі-гі-гі!
Везе дітям
Пироги
Білі та пухкенькі,
Солодкі, м’якенькі.

Ой, гоп!
Гі-гі-гі!
Розсипались пироги!
А мишка шматочок
Потягла в

На ялинці у садочку
Блискає сніжок.
Під ялинкою навколо —
Білий килимок.

Хто ж той білий килимочок
Дрібно потоптав?
То із лісу на вечерю
Зайчик прибігав.

Він

Пошли нам, Боже, маленьким дітям,
Щастя, здоров’я на довгі літа!
Щоб виростали розумні й сильні,
Душею чисті і серцем вільні!
Щоб нам світила зіронька волі,
Щоб ми не знали

Гарно, тепло у садку,
Снігу вже немає…
Із-під листя у кутку
Крокус виглядає.
Наче золотом горять
Пелюстки жовтенькі,
І листочки мерехтять,
Ніжні, зелененькі.

Вітер плаче, вітер виє,
Дощ осінній дрібно сіє,
Жовкне листя, в’януть квіти,
Скрізь калюжі поналито.
І ніде не видно пташки,
Ані бджілки, ні комашки,
І метеликів нема —

Прийшов півник на подвір’я,
Настовбурчив своє пір’я,
Стриб-стриб на тинку:
Гляньте всі! Ку-ку-рі-ку!

А Бровко із буди: “Гав!”
За хвоста його піймав…
Біжить курочка:

Ой, колядо-колядине!
Ішла полем господиня,
З торби жито брала,
Ниви засівала:
Вроди, Боже, жито
На довгії літа,
На щастя родині
І всій Україні.

Ялиночко зеленая,
Ялиночко моя!
Яка ж бо ти гарнесенька,
Яка ж бо ти мала!
Тебе я навіть ручками
Навколо обійму

І з гілочки Снігуроньку
Погратися візьму.
Не

По дорозі зайчик скаче,
Сніг глибокий, зайчик плаче,
Змерз він дуже, і тремтить,
І не знає, що робить.
Де спочити, де присісти?
Щось поїсти.
Треба швидше у лісочок,
Де

Зайчик щулився в кущах,
Бо напав на нього страх:
Жовтий лист зашелестить —
Зайчик зиркне, затремтить.
Жолудь з неба упаде —
Зайчик вушками пряде.
Захитається трава

Мамусенько, голубонько,
Ти ж моя єдина!
Я до тебе все тулюся,
Мов мала дитина.

Ти ж усе мене голубиш,
Сонечком взиваєш,
Все для мене, а про себе
Завжди

Попід вікнами Мороз
Ходить-щулиться,
То загляне у садок,
То на вулицю:
– Де ж це дітоньки малі
Поховалися,
Та невже ж вони мене
Ізлякалися?
Я ж їм шкоди не

В парках і садочках
на доріжки й трави
падають листочки
буро-золотаві.
Де не глянь, навколо
килим кольористий,
віти напівголі,
небо синє чисте.
Метушні

Ой, шумить холодний вітер,
Аж гуде,
Жовте листячко тріпоче
Де-не-де,
А берізка гілочками
Вся тремтить:
«Ой, не рви ти, вітре, коси
Хоч на мить!
Бо замерзну я без

До матусі я біжу
З кожною бідою:
Чи то котик не схотів
Гратися зі мною,
Чи згубився м’ячик мій,
Чи упав я з ліжка,
Чи напали комашки —
Покусали ніжку…

Мама

Ну, та й спека! Ну, жарота!
Хоч би вітер подихнув!
Он Бровко аж під ворота
Яму вирив і заснув!

Ну, а ми – гайда на річку!
Там і верби і вода!
А під лісом є

Листячко дубове,
Листячко кленове
Жовкне і спадає
Тихо із гілок.

Вітер позіхає,
В купу їх згортає
Попід білу хату
Та на моріжок.

Айстри похилились,
Ніби

На віконці проти сонця
Візерунки аж горять…
Хто ж вночі так умудрився
Скло усе розмалювать?

Угорі химерні зорі,
Як алмази дорогі.
Котить хвилі біла річка,
Як серпанок

Сніг-сніжок
із хмар летить,
землю закриває,
змерз горобчик,
цвірінчить —
зерняток шукає.
Та нема їх!
Ців-цвірінь!
А сніжок холодний!
«Ой, дитино!
Крихту

От недобрі черевички!
Завжди лізуть до водички!
Неслухняні вони дуже,
Все шукають, де калюжі…
Хлюп та хлюп! – і вже брудні.
Горе мамі… і мені.