Іван Малкович
Сон із весільним хлібом
- Автор: Іван Малкович
На хлібі — три пташки-зозульки, а тісто глевке — і тому
западається в центрі княгиня із князем на бричці:
зам’який і високий той хліб вже затягує в тістяну тьму
не лише молодих і
Мені подаровано чарівний букет жовтих троянд
- Автор: Іван Малкович
Пробігла жовта квітка поміж нами —
й велика ніч з зеленими очима
між нас хотіла стиха просочитись
(а очі ж бо — твої;
ті, котрі я губами
не раз розплющував, заплющував не
Місячний кант
- Автор: Іван Малкович
(з циклу “Вертепчик”)
Іван:
Коли гадина й мені шию перев’яже
і рушу я за найдальшу зірницю,
нагадаєш, щоб глини за пазуху взяв я —
на місяці хочу
Пташина елегія
- Автор: Іван Малкович
Із нас одні лиш діти
найближчі до пташок
і янголів брати
вони й літати ще не розучились
ще пурхають нівроку
ще в їхніх голосах відчутне щебетання
ти ж пам’ятаєш
...Ще ранок лиш
- Автор: Іван Малкович
Ще ранок лиш. Нічого ще не гасло,
та бубнявіє чорна горошина —
Рядки у віршах, як порожні ясла:
сегорік не вродила конюшина.
Сегорік ні стеблиночки задарма:
лиш куриться
Проба голосу
- Автор: Іван Малкович
За рипучим, за нічним столом,
у коробці зиченої хати
норовиш благим своїм умом
таємниці сильних розгадати.
Планка підіймається.
А ти
тішишся, раденький, що
Марко Пекельний
- Автор: Іван Малкович
…отож
випросив я врешті у долі
погляд Горгони
і спершу — злодія скам’янив;
все він крав:
і золоті канделябри в церкві,
й останню сорочку в жебрака;
Прірва
- Автор: Іван Малкович
В. Герасим’юку
«Серед ночі себе не засвічуй»,—
ти сказав. А себе засвітив;
так, немовби тим світлом засвідчив
прірву віку, в якому ти жив.
Й ми жили… На плебейські
Традиційний портрет поета
- Автор: Іван Малкович
Дуже делікатне створіння
поет:
плаче
за кожною своєю сльозою.
Ось він всівся під опудалом —
спокоєм насолоджується.
Надлетіли три горобці,
перервали крильцями
Канатоходці
- Автор: Іван Малкович
Над прірвою — сумні канатоходці
щоночі хилиткий долають шлях,
хоч дроту, по якому йдуть вони, не видно,
як, зрештою, і їх самих; і лиш тваринний жах
висить над прірвою: у цій
Країна сонця
- Автор: Іван Малкович
Убивця знахарює під місточком,
безокий стереже серця й корони,
банкір складає вірші про листочки,
поет громаді шиє панталони;
повії, співаки, і футболісти
сидять на троні.
Соломинка
- Автор: Іван Малкович
Якийсь вітер низький
жене стебла соломи
понад глибокі стежки,
повні утоми.
Повз ріку з кучерявим склом,
повз човенці червоні,
де попасом
землю
Кожний день
- Автор: Іван Малкович
Кожний день
до мене
навідуються кораблі
вони усідаються під смереками
і важко дихають зябрами
тоді я нанизую їх
на вербову гілку
і несу до океану
а якщо ви
...Човен
- Автор: Іван Малкович
Як серце не втішай читаннями сумними —
воно однак побачить щось жахливе:
пророки всі — нудні, і їхні вчення — нудь.
Кого з нас сколихнуть ці тлусті херувими? —
в них крила —
Нещасливе кохання
- Автор: Іван Малкович
Я стану ягуаром…
Х.-С. Чокано
Сніг опадав. Птахи, як і плоди,
опали швидше. В небі гасла осінь,
і я хотів, щоб, видихнувши: «ось він»,
в тім снігові мене впізнала
З’ясування із білим каменем
- Автор: Іван Малкович
«Я тим, кого любив найбільше в світі,
приносив тільки сум’яття і біль»?..—
в якому запопадливім повіті,
хто сотворив цей вбогий водевіль?
Де ж ті зболені, сум’ятні, до кого
я
Ці беззвучні слова
- Автор: Іван Малкович
Ці беззвучні слова що нашіптую їх десь-таки западають
згодом певно наткнувшись на них ти пронизливо їх зрозумієш
і подумаєш — боже це ж він зізнавався в любові
і просився щоб ніч коло
Тут де ми тепер
- Автор: Іван Малкович
Тут
де ми тепер долітовуємо це літо
плакали колись ведмеді рудошерсті
і довго нюхали прив’ялі чорнобривці
перед зимою
у ці протрухлі ворота
вплітали колись жовтенькі
З народних мотивів
- Автор: Іван Малкович
Дівчинко моя фіалковая,
чом ти мене не любиш? —
чорний кінь прийде, свисне на мене —
тогди плакати будеш.
Кулі летіли, в мене цілили —
я за листя ховався:
яворовий лист до
Музика, що пішла
- Автор: Іван Малкович
Коли вона плелася в коси —
чом, скрипко, відвернулась пріч?
Як музику пустила босу
в гаку непевну, звабну ніч?
Ох, смиче, теж дививсь куди ги? —
вже ж сивина спадає з пліч,
Сторінка 4 із 6
Тунг сагурнг