Іван Андрусяк

це не вічне як птах і вода
не дозволене мохом і реріхом
кучерявого сліду руда
просувається ламаним берегом

так повинно маліти життя
з попелюшки на унцію попелу
недоконане

такою зимою безкровно неначе потребою
бажаєш розбити або навпаки замести
вкорочене небо ніким випадковим не гребує
коли замість тебе так лячно сухі храбусти

коли відступаючи

довірившись тонкому спирту слів
живеш як риба стоптуючи пальці
де кратери звикають до землі
як пастухи до різьбленої палиці

як тільки відрізнивши день до дня
кусаєш губи

ти деревам шептав
що вони не такі як вони
слово ганив за те
що життя суєтою ославило
на погнутому тлі
кучерявої гущавини
бачив знуджену тінь
недобитого каменем

здається ми перестаємо слухати
такою безневинною печаль
скрадається вкороченими звуками
в яких живого імені не жаль

код бездоріжжя: ребра і вино
триматися як поручень на

прощання смислу — вирок і пророцтво
словам не доторкнутися до слів
допоки губи вимочивши оцтом
не заговориш: істина — в землі

її прозорих крил тонка рослина
ще проростає

і будеш ти як провидець ділити свій отченаш
на біле і на червоне на страх і на суєту
і вірити в очевидне що демон є серед нас
та він забажає інших неволити в цю слоту

печеного

осінь вечір пора вмирати
голос кришиться на вітру
сон раптовий як алігатор
підкрадається угору
теплий місяць до ока липне
над повіками нависа
відчувати жага

Гливка психіатрія домагань
не безконечна. Обсихають банти
розвішень наших. Безвісти прости.

Життя як розкурочений наган:
ні вцілити не здатне Божі ґранди,
ані в кишені жах

Умів читати носоріг —
та в книжці сторінки
перегортати рогом міг
він тільки навпаки.
Отак читав, читав, читав,
почавши із кінця:
ох, нецікава книжка та
і нецікава

У тринадцятім трамваї
завиває бегемот.
А чого він завиває?
Весь трамвай про це вже знає:
бегемоту ненароком
тицьнув хоботом ув око
необачний слон — і от
завиває

чапля біла
чапля сіра
прилетіла
і не сіла
а одна за одно́ю
все стоять над водою
ген у комиші
на одній нозі
туман не біжить
і ви не біжіть
а

У морі жаби не живуть.
Запам’ятайте, друзі:
хоч як не дивно це, мабуть,
та в морі жаби не живуть.
Там замість них — медузи.
А жив би в морі крокодил —
ото було б

коли цвіте лякація
усі птахи тремтять
і звірі всі лякаються
і люди гомонять
ховайтеся ховайтеся
вже бризнуло на цвіт
така страшна лякація
боятись її слід
тут паніка

жу́кав собі жук-моріжук
сте́жкав де хотів і коли
зву́кав переважно на звук
а на світло завше світли́в
не́било жука цілий день
а земли́ло більше вночі
міг він налітати

Як почуєш за вікном
нявкіт серед ночі –
не лякайся, друже мій,
не розплющуй очі.
Хай вони собі кричать
чи “ганьба” чи “слава”,
не втручайся ти до них –
то котяча

Вивчив Павук
основи наук,
і вечорами Муха
його уважно слуха.

– Я, – каже, – Павуче,
тепер твій учень.
Став “двійку” чи “п’ять”,
Та учнів не їдять.

На річці діти буль-буль-буль,
а бегемоти – ох.
У річці бегемотів нуль,
А діти буль за двох.

Бурчав найстарший бегемот:
– Цього не потерплю!
Не хочу я на річці от –
я

За сьогодні сіра мишка
з’їла вже четверту книжку,
а така ж мала –
майже як була.

Докоряє миша-мама:
– Не читала ти їх, мабуть,
а без цього ти
не будеш

– Літак?
– Так!
– У вікні?
– Ні,
он там.
– Сам?
– Не сам,
із хмариною
темно-синьою.
– Так то ж місяць
небо місить,
хлібчик сонця пече.
– А