Іван Андрусяк

нині тебе ще приймає земля
нині ще піт на подушках не вистиг
ми поспішаєм на бал з корабля
подарувати труну з аметистом

хай то не перстень а тільки труна
хай завелика але ж

вітер
навздогад гортає
твоє волосся
так
як вогонь
сторінка за сторінкою
повільно пожирає
книгу

і мені тоді
дуже хочеться тебе
погладити
я навіть не

Панночко з блакитними очима,
панночко з блакитними сльозами,
як мені хотілося навчитись
бути з вами і не бути з вами.

Як мені хотілося, повірте,
на вітрах проворно

1.
він нині не побачить паркана
він мусить вуха воском затуляти
іде вода у гості до теляти
така сама як небо та сумна

теля не хоче пити бо теля
ще не кохалось бо воно

Оксані

1.
Жовтий вечір. Оранжеві свічі.
Кварта вицвілого вина.
Ти вина моя перша і вічна.
Ти єдина моя вина.

По дорозі безпечної долі,
по дорозі битого

і знову дощ і знову знову знову
ми мовчимо і знову мовчимо
і знову не наважимось немов
глумливий дощ підслухає розмову

і буде реготати цілу ніч
і нас не випускатиме з

Андрієві Охрімовичу

я останній прозаїк блідих поколінь
я останній пророк мегаполісу
де червоною ниткою в календарі
інтроспекція власного голосу

де питають мене і

Тарасові Мельничуку

над косовом сміється білий сип
яка заанґажована принада
а ти його прийми і вознеси
рожденний акы азъ во чреві ада

це алергія на звіриний крик

це розріджене повітря не закінчиться ніколи
ніби варвар в стійлі папи ні стояти ні втекти
люмпен вирвався на волю алебарди стали колом
з-під землі уже прозрілі повилазили

завертай мене боже додому
там дівчата як писанки гарні
там лубка на огризку лубкому
намалюю під муром каварні

там химери злітають з полотен
пастуха леонардо да гойї
там не

не протерти потолами цю траву
не стелити попід ребра як верету
я нагадую зістарену сову
що впивається на покидьках бенкету

я занадто цим потворам потурав
трубадурив анемійне

затуркані розтуркані затуркані
розтуркані зубами догори
свистали ми забитими форсунками
і по одному утікали з гри

а вже колоду посипали попелом
хай інший хтось приходить

я зашкодив сатані і тепер діла пропащі
із кумедних валунів обізвався дикий пращур
перестріне на валу і гаркаво засміється
гляньте юному ослу чорна жриця віддається

я забуду