Іван Андрусяк

1.
його душа

бліда так само

не вміє очі відвести
від одержимої осанни
напівзабутих палестин

над ними червлять кучеряві
дими запічних веремій
над ними також

Я цього метелика
бачила по телику,
зайчика-розвідника –
в мультику по відику,
а телятко – ось воно! –
зустрічала у кіно.
Також справжнього коня
і маленьке

ці тексти як жінки регочуть віддаються
виношують тремтять від дотику руки
а їхній чорний трон на паперовім блюдці
немов старий магніт притягує зірки

їм сниться по ночах шалений

синієш синім плачеш босим
дітей годуєш волохатих
допоки братися за розум
на припічку чужої хати

миром казали — так і нині
опока сиплеться із глини
і не чекаючи

1.
набридло дертися в пресвітери
бо на пораненій горі
виписують дражливі літери
архістратиги комарі

а інші версії заказані
тому ховайся в рукавах
бо крізь твоє

1.
допоки цих филистимлян
лисиці не усіх спалили
допоки крутиться земля
і меч архангела гаврила
подібен гострому хресту
пора не виходити з дому

тобі печернику

Аж на море, аж на море
від’їжджають мухомори.

Проводжати на перон вийшла вся околиця.
Їде тато-мухомор, мама-мухомориця,
а за ними дружно в ряд двісті мухоморенят –
всі

я себе посеред ікони на дерево проміняв
і ніч прилипає до горла холодним вологим лезом
вони справді кожної ночі підбирають мені імена
і я прикриваю ними свій фіолетовий

і днище солов’я сповите в павутину
і горло вітряка покинуте на вітер
і день що не зійшов перегортати світом
як папороть плести маркітний проріз тину

прозорий лист зерна в

жу́кав собі жук-моріжук
сте́жкав де хотів і коли
зву́кав переважно на звук
а на світло завше світли́в
не́било жука цілий день
а земли́ло більше вночі
міг він налітати

за краплею крапля сповзає під лід
обвиті губами цибаті штативи
ми гордо вивчаєм цей жадібний світ
як випите з ночі розморене чтиво

нам пити повільно ми випари п'єм
сльоза

текст як відмазка — живеш і листаєш
мнешся понуро з ноги до ноги
старість не радість
і радість не старість
все що зосталось
крила й борги

і не відріжу й не

і будеш ти як провидець ділити свій отченаш
на біле і на червоне на страх і на суєту
і вірити в очевидне що демон є серед нас
та він забажає інших неволити в цю слоту

печеного

вимірювати запахом чи кроком
своє безумство зважишся чи ні
шкалу ридань як пута за пророком
карби перегортають водяні

розсердитись не стане зволікань
втекти не встигнеш

прощай гаутамо я нині до замку дійшов
корона спітніла на лобі опалому в дріж
на босих дорогах знайдеться мій ликавий шов
на горлі старому відчиниться лаковий ніж

я знидів шукати

Усі сови
попросиналися,
із небесних зворів
очима світяться,

лиш одна сова
зо звору висовилася,
над сонним ставом
пір’я чистить.

Поема

1.

причетно рубали ліс
виступали з полону як
пересушені храми а
корчі не сохли росли
далі росли ширше і
ширше і терпіти їх було
важче ніж

якщо рясніють — дай їм отрока
якщо візьмуть — переживи
цей степ загублений у потемку
важливіший від голови

безчестя — то вершина мрії
(суха як падаль висне мла)
з

Той комар – така потвора!
Так і шаста коло двору.
А як тільки лиш дівчатка
вийдуть з хатки погулятки,
він одразу: кусь!

Відганяти вийшов тато,
вийшла мама відганяти,
і

одноактовий день відкипів як смола
на дорогах безкровних ні серця — нікого
і покручений берег нудний як мулла
заховався покірно у темінь до бога

але ми ще зривали губату