Іван Андрусяк

канцерогенний сад крізь мармур і нейлон
розстелює тобі циганські простирадла
і жовтопалий день як глина за селом
розчинений для нас меж простору і падла

ми жертвами були ми

– А чи є у Майдана майданчик? –
запитався у Стефи Богданчик.

Каже Стефа: – Їх сто або й двісті,
вони в кожному, – каже, – місті,

їх у нього дуже багато –
він

за розкішним притоном брудної як світ арагви
тінь стола одинока чи попіл загублених магів
жовте право на вітер де бритва на спомин ягве
утікає із лаку як з ножен в яких

Хтось на кухні чавкає,
чавкає –
то, напевно, Чакалка,
Чакалка.
Баняком і чайником,
тарілками й чарками –
дзень!
трісь!
То напевно Чакалка,
голоднезна

0.
в їдкім повітрі слів відлунює вода
самотній шансоньє порипує в шамоту
відвідайте цей храм тут вичавлять роботу
і бездоганний джез набухне на вівтар

і з випарів лайна до

У темному-темному лісі
жив темний-претемний ліс,
а в темнім-претемнім лісі
було дуже темно скрізь.

Там бігали темні вовчиська
і темних ловили зайців,
і там, не далеко й

витинання на схилах гробів
все потроху — і місяць і віжки
птах на прив’язі до голубів
вибирає тварину пішки

неповторність потвори (не за гончарем) —
розгортання із білого в

банда грала навиліт і росяні коси губила
на колосся падучі викапував пристріт гіркий
що сьогодні чекає товаришу степ чи могила
чи поранена птаха припаде до гирла руки

що

середньовічних полювань
картате знамено
вже протрубив у ріг іван
готуйся звірино

а ти вполюй мене чи ні
я буду зайцем тут
у глечику в галичині
мої дуди ростуть…

1.
будувати себе одиноким кретином
на підмурках всеядности

гріх самоти

не возводить а спалює те що нести
не зміє народжена з ласки дитина

я повинен забути сльозу

1.
набридло дертися в пресвітери
бо на пораненій горі
виписують дражливі літери
архістратиги комарі

а інші версії заказані
тому ховайся в рукавах
бо крізь твоє

У морі жаби не живуть.
Запам’ятайте, друзі:
хоч як не дивно це, мабуть,
та в морі жаби не живуть.
Там замість них — медузи.
А жив би в морі крокодил —
ото було б

дівчина знає м'ясо зійшло з води
холод зайнявся за нами і вкрився бризом
холод як пава кигиче устань і йди
але щоночі зринає патруль над безом

мислимо вийти разом з кожного

остроголосні привиди речей
ще міняться ще несть їм ореолу
якого безу простір цей тече
яким крилом перегортає тору

мислитель масок викришив пісок
сліпі долоні як вершини

Пес до пса
написав:
“У тебе, псе,
добре все?
Бо в мене в будці
миші шкребуться”.

Відписав
пес до пса:
“У мене, псе,
чудово все.
Тобі ж, небоже,
кіт

тонкого сну знакоме відображення
на дні ріки — чи доживеш до дна
немов провини порскають ображено
ламкі комахи з білого човна
урізноводь —

любити і

* * *
(заспів)

яворова річейка
золота кладойка
зійди свароже
ясен стежиною
тай до господойки

калачі медові
терпке вино
куштуй свароже
трути

по чорних схилах як зоря повзуча
острогів календарна суєта
зламати хліб немов зламати учня
щоб з нонпареля голос вилітав

щоб плакала по темних ебонітах
форель у партитурі

ці тексти як жінки регочуть віддаються
виношують тремтять від дотику руки
а їхній чорний трон на паперовім блюдці
немов старий магніт притягує зірки

їм сниться по ночах шалений

коли цвіте лякація
усі птахи тремтять
і звірі всі лякаються
і люди гомонять
ховайтеся ховайтеся
вже бризнуло на цвіт
така страшна лякація
боятись її слід
тут паніка