Довгі

Із “Ярмаркові патрети”

Самійло Немирич, авантурник, посаджений за ґвалт у вежу, самому собі

вчора був ти герой одягався у плащ
їздив кіньми і саньми

Загибель котляревщини, або ж бесконечна подорож у безсмертя

носаток надцять перехилено
то й замакітрилось на гаму:)
а ті що з крилами і з вилами
губами бамкають

Натрунний портрет міщанки Варвари Лянгиш (XVII ст.) зберігається у Львівському історичному музеї

Тебе — теплу, погідну, лагідну, окату
хочу кликати з ночі, всю з шовку й

(Темниці)

Липи в час доцвітання стоять золоті,
безгомінні.

«Було тут кілька темниць», — сказав
Неборак. О відлуння колишніх льохів
з назвами, як у дівчат

“Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритони…”
Б.-І. Антонич

Живуть кити під містом. І тритони.
А ще — дельфіни. В сумерку глибин,
в западинах, де чорний

Юрцьо Дрогобич, на прізвисько теж Котермак,
поночі крався v вежу, з якої все видко, —
сходи рипіли, тремтіла над оком зоря.
Все, що ти можеш, — пізнати невидимий рух
війн і чуми, і

Це — спроба написати вірш про нас.
І про нашу учту, молоду і п’яну.
Яке вино, яку хмільну оману
вливав у юні горла щедрий час!
Ми так жили, немов співали джаз.

Хоча не джаз,

Весна виникала, де тільки могла:
трава на фронтонах, дощі і сухоти,
і тепла бруківка. Весна була зла.
Блукаючі танки і рештки піхоти
вертались nach Osten. Черешня цвіла,
і

У приміщенні церкви відкрито вокзал:
почекальні, лампади, ікони, кабіни.
Перелюднені хори гудуть, мов казан,
a в касирок вуста, як фальшиві рубіни.
Туалети і фрески. Колишня

Ще трохи — і ти збожеволієш
від щастя продиратися крізь оці кущі.
«Суниця, — повторюєш, — малина,
порічка, ожина, ліщина, аґрус!» —
і знову, як заклинання —

Із циклу “Індія”

Індія починається з того, що сняться
сни про виправу на схід. І вони сюжетні, вони —
наче фільм, по якому блукаєш героєм-зухом.
Просто чуєш сурму або ґонґ, або

Із циклу “Індія”

Звичайно, що ріка тяжіє тільки вниз,
повільна і в’язка, немов рослинний слиз,
коли твоя рука багром тримає спис.

І дивишся в ріку, і бачиш не рибин,
не

Із циклу “Індія”

Повсюдна присутність у хащах тритонів, драконів,
ґрифонів, піфонів і те, як шаліють коти,
обернуті в духів, поява комет і циклонів —
ознаки, що дихає пекло десь

Приспів 1:

На горі козаки вогонь розкладали.
А в долині круки турок доїдали.
Реготала вся Січ над їхнім султаном,
що призначив сю ніч смерть своїм

Плакатиму – лише прочитаю тебе,
лише розгадаю той тай ієроґліфів…
У синонімах діб від “повік” – до “тепер”
ця розверста душа – тупо “по́-фіґу”!

Кроком прямую – у масу

А ось і ти, мій непоспішний ранку,
дістав мене з нічної площини,
ще раз покривши ніч, стару циганку,
свою коханку й матір сатани.

Вона позаронила в тебе звізди,
які осліпнуть

Схований за ширмою старості,
вдало під смерть замаскований,
вдесятеро дешевший собівартості,
зниклим бе́з вісті зареєстрований
він отримав побачення з нею,
на ко́го не мав

І було світло в усьому домі,
на всіх поверхах світло сяяло.
І курив неформал ментолове зілля
під буквальною назвою “DORAL”,
у своєму томливому закутку
з підвіконням,
з

І навіть не поцікавилась.
Є коло у парку імені Ґолікава,
по якому щовечора чиркає відчай,
його камуфлює незвичний
для цих місць
ароматно блакитний дим
“Rothmans”.
Поруч

Ілюмінацій грайво переморгується,
тролейбуси скотилися у яр,
і далі – ні на колесо.
Депо.
Наліво – супермісто.
Направо – юність і дитинство.
Угору – сон.
Униз –